Скандал у Гарварді. Дуже повчальна історія.
Перша серія: рада студентських організацій Гарварду видає резолюцію, у котрій стверджує, що Ізраїль несе єдину й виключну відповідальність за терористичну атаку ХАМАС на свої території. Цю резолюцію підписують 34 студентські організації всесвітньо відомого вишу, золотого освітнього фонду США - країни, що вважається головним осередком світової демократії.
Друга серія: на одіозну резолюцію дуже негативно реагують потенційні роботодавці молодих талантів, що підписали цю хрінь, і вимагають список підписантів, щоб створити black list, оскільки, на їхню думку, ці особи ні в якому разі не мають отримати роботу у компаніях, цивілізаційні цінності котрих вони вочевидь не поділяють. Першим вимогу опублікувати імена всіх підписантів озвучив голова відомого хедж-фонду, за ним підтяглися інші - хедж-фонди, великі фінансові групи, великі юридичні контори тощо. Відомо, що одному практиканту з цього випуску Гарварду вже відмовили у контракті в одній з таких юридичних фірм.
Третя серія: борці за свободу палестин, серед яких, у тому числі - студенти юридичного факультету, котрі точно вже повинні розуміти, які наслідки мають будь-які слова й дії, починають вмикати задню. Бо ж боротьба за свободу невідомих палестин то одне, а елітне працевлаштування й баблішко, на яке претендують випускники легендарного вишу, то зовсім інше. «Ми дуже соррі, ми не знали, що підписуємо, ми взагалі не підписували, нас у це втягнули» і т д. Дехто відкликає свої підписи (дісклеймер: запізно). Керівники великих бізнесів наполягають на публікації списків. Невдах-підписантів починають відмазувати керівники Гарварду, професура й дотичні експерти - лідери думок. Аргументи рівню «та це ж діти, навряд чи розуміли, що підписують, не варто їх кенселити». WHAT?????
Баталії стосовно публікації списку підписантів продовжуються. І цей інцидент загалом матиме дуже негативні наслідки для Гарварду як такого. Сподіваюсь, що матиме. Бо забембали ці лівацькі закидони й трактування свободи слова як необмеженої жодною відповідальністю можливості брякнути що завгодно де завгодно з будь-якого приводу. Світ поляризується, світ став чорно-білим. Кожен обирає, на якому він боці. Це - базове морально-етичне питання.
Ця історія нагадала мені іншу, мою власну. Якщо коротко, десь у 2014 чи 2015 мене забанила приятелька, українка, що на той момент навчалась у Стенфорді. Пані систематично розганяла зраду у своїх постах про події в Україні, поширюючи доволі спірні тексти, котрі ну дуже нагадували росіянські іпсо. На моє питання - нашо ти це робиш, твої тексти є неправдивими й просто шкідливими - пані взвилася й почала нести ахінею про свободу слова, котру проповідують у Стенфорді. Мовляв, всі викладачі стимулюють гарячі й провокативні дискусії, оскільки вони формують «критичне мислення». На моє питання, чи розуміє вона різницю між свободою слова й безвідповідальністю, я отримала бан.
Наслідки такої політики формування «критичного мислення», я так розумію, ми бачимо зараз і в Гарварді. Цікаво, чим закінчиться ця історія. І чи припинять американські виші хворіти на маргінальне лівацтво. Посилання на оригінал статті в першому коментарі, там ну прям дуже цікаве все. (с) Наталія Вернигора
