Українська Канада
-
60 пакетів по 40 гб вдома і 60 пакетів тут.
-
зп була 40 000, безлімітний мобільний інтернет (без обмежень швидкості) коштував 300 гривень) Похід в кафе – +- 300-400 грн – дійсно гарна їжа. Таксі бізнес уклон – 300 грн пів міста обїхати. Кава десь 100 грн (в хорошому закладі). Житло 300 долларів США, чудова квартира в Києві на 22 поверсі. Податок: 5% Канада: зп близько 1500 долларів після вирахування податків (це десь 45 000 гривень) АЛЕ) Інтернет безліміт З ОБМЕЖЕННЯМ шкидкості – 120 долларів (3600 грн) Таксі економ на маленьку відстань – 10-15 долларів (300-450 грн, але це економ і малюсенька відстань) Житло в ВІННІПЕЗІ (а це далеко не Києв) – 500 долларів КІМНАТА БЕЗ НІЧОГО в жахливому районі, хоч це і центр Крч таке собі співвідношення, АЛЕ можливо це через те що я в Вінніпезі, скоро переїду. Також не треба забувати, що ми працюєм на +- мінімалку, а в Україні деякі були на дуже високому соціальному рівні, з місцевою освітою, мовою і тп. Просто я навіть хз скільки тут треба заробляти щоб жити як у нас
-
хз, я за об єктивність. Так, для багатьох тут зараз гірше, ніж було ДО війни. Але і не треба забувати, що там ми були людьми зі спеціальністю і освітою, а тут ми миємо машини і розвозимо їжу, не знаючи мову)))) Тей хто тут з освітою і мовою – живе норм.
-
буває він шось розумне каже, а буває монолог "вы будете обеспечивать меня своими налогами, а я сидеть у вас на шее, хоть раз в жизни посиэу, так вам и нужно, БУДУ ПОЛЬЗОВАТЬСЯ ВАМИ И НАЛОГОПАТЕЛЬЩИКАМИ, РАБОТАЙТЕ НА МЕНЯ ТЕПЕРЬ" і тп пс: російською бо це цитата
-
За переписом 2001 року в Канаді понад мільйон місцевих вказали власне походження як українське та кожен 5-й Канадець має українське коріння. Українці сюди їхали ще 130 років назад. Ніде такого немає, як в Канаді. Ми не перші, і щодо “погана країна для нас” це просто історично не обʼєктивна думка:)
-
я в Парижі 2 тижні плакала і була в істериці, ненавиділа всіх і все. Зараз я би туди поїхала і змогла би отримати насолоду від міста. Але коли я тільки-тільки виїхала від рідних, друзів, улюбленної роботи, навчання, житла і обстрілівЇ, які все це руйнували – то я теж всіх ненавиділа. Але розуміла, що потрібно їхати далі. Ось так і виходить, що плачуть, але треба сюди і треба далі. Це війна, а не осознанна міграція
