...Українці ідуть в бій без шансів. Вони вбивають і вмирають на своїй землі. І роблять це майстерно.
Вперше в Європі союзники Гітлера отримали відпір. Всі ці анексії, аншлюси і безкровні окупації закінчуються, і закінчуються вони на українській землі. Одночасно з Угорщиною в Чехословаччину входить Вермахт, але все, на що спромоглися чехи – один бій. Один бій на всю країну! Бій за Чаянкові казарми в Містку, котрий не протривав і години. Всі інші просто здавалися. А українці...
...Українці під командуванням священника влаштували мадярам повномасштабну війну. Погано озброєна, хаотично керована “Карпатська Січ” з одним легким танком, забраним у відступаючих чехословаків, проти сорока тисячної угорської армії з авіацією і артилерією. Пропорція сил – один до п’яти на користь мадярів. Чимось нагадує історію про три сотні спартанців – тільки у спартанців принаймі була зброя і “союзники” не заважали воювати. Українцям, натомість, доводилось (деколи з явним задоволенням) нападати на відступаючі чехесловацькі війська і забирати в них зброю. І все одно зброї катастрофічно бракувало.
Майже без зброї, слабо вишколені. Погано керовані, але колосально мотивовані українці втягнулися в повномасштабну війну. Основний удар угорців іде по лінії Ужгород – Перечин, де українці стають в глуху оборону. Сотня січовиків майже добу стримує великий відділ угорської армії буля села Горонда. Жорстокі бої ідуть під Свалявою, під Іршавою і Чинадієвом. Бій на Красному полі, на підступах до Хусту, столиці Карпатської України, тривав три дні. Українці відбивали танкові атаки мадярів, не давали перетнути річку Тису, тримались під бомбардуванням авіації. Три дні слави. Всього три дні. Цілих три дні!
...Красне поле стало червоним по-справжньому. Так як і вулиці Хусту, котрий українці боронили до останньої можливості. Як і почервоніло від крові восьмисотрічне місто Севлюш, котре переходило з рук в руки. Як поливались кров’ю всі міста і селе Карпатської України. Солотвино, Білки, Довге, Буштино... Мадяри також заплатили відрами крові за кожний метр нашої землі. І заплатили б дорожче, якби на підмогу їм не прийшли поляки. Війни на два фронти крихітне українське військо не витримало. Незалежності було суджено проіснувти рівно три кривавих дні, хоча українські партизани воювали проти угорців і поляків ще кілька місяців. Окупація основної частини Карпатської України завершилась 18 березня 1939 року. В цей день угорсько-українсько війна закінчилась.
Залишились тільки партизани в горах. Залишились звуки пострілів в долинах; це мадяри і поляки сотнями розстрілюють полонених українців. Залишились написи українською кров’ю в імпровізованих тюрмах. Залишився лежати в карпатській землі полковник Колодинський, що обіцяв померти зі славою, і виконав свою обіцянку. Разом з ним лягли в красну землю тисячі українських бійців. Вони відійшли зі славою. Лягли в землю під Хустом і Горондою, Іршавою і Свалявою, на берегах Ужа і Тиси. Залишився в живих священник Августин Волошин, колишній президент померлої республіки: він помре в кінці Другої Світової війни в московській тюрмі, захоплений в Празі радянськими військами. Залишився Роман Шухевич, котрий продовжкє свою війну. Залишилась пам’ять. І залишилось передчуття.
До початку Другої Світової залишалося півроку. Чи вона почалася тут, в Карпатських горах, де в древніх містах під синьо-жовтом стягом крихітна тридення держава під командуванням священника, відбивалась в величезної армії? Про це можна сперечатися, але не обов’язково це робити. Важливо просто пам’ятати як билися закарпатські українці в 1939 році.
Пам’ятайте про це, коли бачите на закарпатських будівлях все той же синьо-жовтий прапор з гербом, на котрому в срібному полі встає на лапи червлений, як кров українців, ведмідь.
Юрій Гудименко
