Історія від нашої бабці «в тєму»:
——-
Зараз я вам про канадських собак та кішок розповім.
Бродячих немає зовсім. За весь час регулярно бачу лише двох кішок, що гуляють самостійно. Їм, мабуть, хазяїва дозволяють гуляти, хоча в принципі це заборонено, бо коти полюють на білок. Успішно полюють. А розслаблені не-лякані канадські білки, це не те що вам білки українські, які є зажди на стрьомі….
Але почну з собак.
Один-єдиний раз бачила щасливу канадську собаку, звільнившуся від повідка, веселу, взбрикуючу задніми лапами як жеребець, то зупиниться, то дерево понюхає… Несеться по вулиці прямо на мене. Здоровенна, як вівчарка, але шерсть чорна і суцільно гладка.
Я взагалі в житті думаю значно повільніше, ніж роблю, тому одразу вхопила її за нашийник.Стоїмо, озираємось, не тямимо, що ж нам, собакам, оце тепер робити?
Повз ідуть канадці, хвалять собаку, «very nice dog», кажуть. А як сказати англійською «та це я впіймала» - не знаю… Тому приречено кажу «This is not my dog!» і дивлюся так жалостліво та з надією. Канадці кажуть вау, ну успіху вам, гарного дня, у вас все ОК? Такі толерантні.
Стоїмо, коротше. А вже початок квітня. Тепло! Лише мінус десять. Сніг іде. Вітрюган. Комфортно, одним словом. Думаю: постоїмо хвилин десять, якщо хазяїн не зʼявиться, буду ловити місцевих та на пальцях пояснювати, що треба б вам, мабуть, подзвонити, куди треба, та хай хтось приїде забере, знайде хазяїв, собака з тату у вухах, вгодована і доглянута, але дуже вєтрєнна, скористалась неочікуваним щастям.
І тут з перехрестя вибігає жінка. Мчиться, задихається: пальто розстібнуте, капелюх сповз на потилицю, в руках повідок. Побачила - рукою махнула, сповільнилась, перейшла на ходу… Як же це чудово, каже, що ви собак не боїтесь. І як почала блудного песика цілувати-обіймати!
Так я врятувала два життя.
