Про казуси імміграційного законодавства Канади та "гуманітарну" програму.
У 1999 році до іммігрантки з України приїхала в гості мама та нелегально (на десять років) залишилась в Канаді допомагати доглядати за дітьми. Пізніше дочка подала маму на "гуманітарну" програму, через яку можливо отримати дозвіл податись на постійне резидентство в Канаді. Після розгляду міністерство імміграції надіслало відмову у проханні у 2009 році.
Увесь цей час бабуся жила у Канаді.
Однак сім"я не здалась і подала до суду, де суддя зважив усі "за" та "проти" і зробив висновок, що рішення міністерства імміграції потребує перегляду, так як не всі важливі чинники були враховані.
Останній параграф рішення містить цікавий коментар від судді.
"Ми живемо у дивній країні. Ми ставимось зі співчуттям до військових злочинців, вбивць та гвалтівників, які втекли від правосуддя у своїх країнах. Однак, ми готові викинути стару бабусю, єдиною провиною якої було те, що вона протермінувала свою візу та залишилась доглядати свою дочку та внучок."
Невідомо, що конкретно мав на увазі той суддя у той час, однак коментар цікавий.
Цей випадок увійшов у підручники імміграційного права Канади та публічно доступний на сайті нон-профіт організації Canadian Legal Information Institute.
[15] It is a strange country in which we live. We are compassionate toward war criminals, murderers and rapists who risk persecution in their homeland. However we are prepared to throw out an old Baba, whose only offence was to overstay her visa to care for her daughter and her grandchildren.
Хочеться вірити, що у цієї сім"ї все добре і бабуся таки стала канадкою
www.canlii.org/en/ca/fct/doc/2009/2009fc950/2009fc950.html?autocompleteStr=benyk&autocompletePos=1&fbclid=IwAR14G1ITSTpzBJvVyAJm82Mi1foM4wykaYyVvq1ys50lULvos7zju__3rYo
