зі спостережень нашої бабці:
——-
… і сіли ми, значить, у потяг, що зберігся ще з 1935 року. Екскурсійний. Але зберігся дай бог кожному. Одреставрований, все так, як було, навіть форма у працівників, навіть підставочка для ніг, яку підставляють, коли перон низький.
І перше, що вразило, це сидіння у потязі. Пам’ятаю електричку Верхньодніпровськ-Дніпро. Та, мабуть, воно так кругом було? Дерев’яні сидіння, тверді, грубі, але здавалися зручними, бо хіба буває інакше?!
Так от. Буває. Вірніше - бувало. Тридцять п’ятий рік! А сидіння м’які та зручні. Не шкіра, звичайно, дерматин. І.... Парапапам!
Можна змінювати: за напрямком потягу, проти... Компанія і хочеться сидіти обличчям один до одного? Вуаля!
І якось все для людей, якась увага до зручності пасажирів, навіть пічка-буржуйка така гарна, вичурна. Навіть світильники красиві. Вікна відчиняються. Туди залітає вонюче повітря разом з димом з потягу, красота, короче, як колись. Я кашляла. Дуже воняє.
На станції нас зустрічали старовинні одреставровані машини. Багато. Їх же треба десь демонструвати? От власники і їздять по різним цікавим місцям, щоб показати. Частіше всього у неділю збираються у Кілдонан парку і шурують по колу, демонструюсь себе. Потім вони нас обігнали і зустрічали вже на станції призначення - старовинне село, чи поселення, чи що воно... Ну це окремий пост буде. Там все з тих часів: будинки, церква, школа, ще щось. Є фотки. Покажу. Бо хіба з нею домовишся? З совістю?
