Для мене особисто питання на початку стояло десь так: "як прийде моя черга - піду". Бо я реально вірив що уж зараз то Українці відкинуть все гімно що в них стирчить з душі і зроблять щось разом і як треба, бо це ж питання виживання.
В реальності воєнком на заході України, куди я перевіз дружину і дітей бо рашистська артилерія вже дострілювала до нашого дому під Києвом, був першим, хто вилікував мене від цієї наївної думки, коли я стояв перед ним і він мені заливав як я маю іти воювати в окоп коли ззовні військомату стояла тупо товпа добровольців і я сам особисто чув як у віконце підходили дебелі хлопці що хотіли піти і їх відправляли додому бо "немає куди зараз". Фінішем було коли він сказав мені що нафіг я приперся, коли я йому пояснював що в мене діти, і від відповів "ну і що, в мене теж діти". Коли він сидить а 500 км від фронту, а до моєї квартири вже дострелює. Мені потім, наївному, пояснили, що він просто з мене хотів бабла, бо дізнався що я айтішник.
Поки я був там було ще кілька притирених історій, в тому числі мобілізація аутиста на передок якого мій знайомий ледве витягнув. Я зрозумів, що розраховувати на адекватність воєнкомів немає ніякого сенсу, там сидять абсолютно упороті.
Я відправив дружину і дітей закордон, сам повернувся в Київ як тільки там стало більш-менш безпечно і через деякий час почав шукати законний спосіб виїхати, що мені в решті решт вдалося зробити законно і без хабарів з Божою допомогою.
Що я бачу зараз? Тотальна корупція, всі в більшості вирішили скористатись ситуацією і нахапати побільше на хабарях і не тільки, людей не колише навіть те, що це війна за виживання. Так, багато звичаних Українців інші, але за останні 10 років я достатньо наговорився з тими, хто упорото вважає що все норм і якби в нього була можливіть він теж би хапанув, що хабар це норм рішалово і він не бачить жодної проблеми, що правила дорожнього руху для ідіотів, що поліція ловить тебе з перевищенням швидкості бо вони мудаки і так далі. І зараз ще злетівший з катушок воєнком просто може відправити тебе без підготовки на нуль ще й до дубового командира з радянським мишленням який пустить тебе в розхід не задумуючись. Тупо як пощастить, лотерея.
То як Україна переможе - чи щось зміниться тепер? Ні, я не вірю в це. Через кілька років мого старшого сина визвуть у військомат і він буде терпіти все це саме гімно. Я вже мовчу про той факт, що якщо ти таки загинеш - твоя сім'я буде гордо голодати з відчуттям що тато - герой.
І от таке дивне питання - а це все варте щоб за нього ризикувати і помирати? Бо це ж не за один день все це гімно почало так пахнути, це за 30 років в нас так і не знайшлося схили викоренити совок, і навіть молоде покоління наполовину в ньому погрузло до мозку і кісток. І навіть війна практично нікого не змінила - всі хто сидів і хапав став просто хапати ще більше. І це на додачу до "патріотів" які поливають тебе гімном за сам факт що ти не хочеш воювати. Я вже багато років хотів поїхати, але тримала сім'я та, деякі особисті обставини та надія що щось таки зміниться. Тепер надії на зміни вже немає взагалі незалежно від перемоги.
