В мене з сімейним ситуація була. Треба їхати в сусіднє міста здавати аналіз. Сказала лікар, що відправила факс, чекати дзвінка від клініки. Я чекаю ж тиждень, нема дзвінка. Телефоную лікарю (типу асистенту) кажу, що не дзвонять. Вона каже, що ой як так, відправлю ще раз факс, протягом тижня буде дзвінок. Чекаю - нема. Знову їм телефоную, кажу, що таке не може бути, давайте їм дзвонити, питати, що і як. Вони сказали, щоб я чекала, вони мене наберуть, як зʼясують. Тож зателефонували - виявилось, що мені не треба чекати епоінтмент, а їхати рано вранці ставати в живу чергу! Чесно, втрачено всього більше 2 тижнів, а аналіз терміновий. Засмутило це та ще деякі речі. В цілому, я нічого не очікувала від Канади. Ми вивозили дітей. Мені було все одно, куди. Але зіграло роль те, що тут нам запропонували житло безкоштовне через знайомих і на будь-який час, і те, що англійську ми вчили та знали до приїзду. І ми їхали великою родиною з тваринами. Тому принципово було знайти житло. Я дуже хочу додому, до болі всередині, так пече… І я не планувала жодного переселення з родиною нікуди, мені дома добре. Повернутися зараз - це трішки нерозумно, бо діти, а старшому 18, йому треба вчитися, почати доросле життя, помудрішати. Молодший ледь пережив депресії. Європа - все б було добре, але нас багато, це не міграція однієї особи, яка може винайняти куток і працювати для свого гаманця. Тому казати, що кому не підходить - є Європа або повертайтеся- це дуже неправильно. Є багато речей, які треба враховувати. І так, ми намагаємось жити, гуляти, їздити на океан, купувати велосипеди, спостерігати за природою, садити помідори та кабачки, спілкуватися та працювати на роботах. Намагаємось знаходити позитивні сторони, створювати своє щастя. Але це не працює так, як думається. Кожна розмова з рідними в Україні, кожна новина та світлина з Херсона та інших міст зараз, кожне місце згадування щастя дітей, їх радості бути з друзями та мати спільні теми, інтереси, кожне згадування запахів рідного міста - це все має наслідки в душі та серці. Я прийняла реальність та ситуацію. Але відчуття, що я в дорозі додому, що треба потерпіти, почекати - воно є. Якось так.
