Може, я і відгребу за цей пост, але нехай. А раптом десь відбудеться порозуміння і видихнеться напруга - mission буде completed.
Для мене ситуація з обуренням навколо привітання Президента - це реальний живий кейс про те, що базова здатність психіки - сприймати вибірково і саме те, що актуальне саме тобі і саме зараз.
Це нормально - мозок так економить енергію. Нам просто підсвічуються неоном слова, які вказуть на те, що болить, а все інше йде в фон.
Цитую "...одного дня доведеться поставити собі питання: хто я? Зробити вибір, ким я хочу бути. Жертвою чи переможцем? Біженцем чи громадянином?"
Навколо цього і піднялось основне напруження.
Велика кількість українців побачили тут і звинувачення, і заклик або повертатись вже, або "здати паспорт" чи навіть відмовитись від того, щоб бути українцем; резонно казали про те, що я є біженцем і одночасно є активним громадянином, який донатить, вболіває, живе Україною; тобто побачили те, що "ті, хто лишились чи повернулись - хороші, а ті, хто поїхали - погані".
І якщо це чути так, то це дуже, дуже боляче і б"є в саме серце.
Але давате разом задамо собі питання: "А якщо мова йде про щось інше?" Просто як гіпотезу.
Я переслухала цю промову декілька разів. Прочитала потім текстом.
І знаєте що я чую?
Я чую дуже просту думку, з якою абсолютно згодна.
Україна як держава зараз на тому історичному етапі, коли якщо ми програємо цю війну, то кожен з нас втратратить вибір "бути біженцем або громадянином". Кожен буде або біженцем, або мертвим, або стане громадянином украинской републики.
Перемога залежить від багатьох факторів. При цьому один з них - елементарно наявність професійних людей, які мобілізуються, які будуть робити реформи, підтримувати інфраструктуру - жити тут і вкладатись тут.
Можна описати тисячу відтінків особистих ситуацій і унікальних комбінацій факторів, за якими кожен з нас вирішує де бути і чим вкладатись. Те, що я тут, в Києві - це не геройство, це теж рішення за сукупністю моїх особистих факторів і виборів.
Але велика картинка простіша: якщо критична маса українців вирішить поїхати - України не буде. Не буде дуже скоро, насправді. І створити таку ситуацію - одна із задач нашого сусіда. І так, оця критична маса збирається з кожного окремого рішення кожної дорослої людини.
Для тих, кого тригернула ця промова, позиція біженця криваво болюча (бо будемо чесними - так далеко не для всіх). І така необхідність вибору була почута саме з цього болю, з відчуття того, що суспільство розділяється, проживає різні досвіди, що ніби ті, хто не в Україні - "не зовсім українці".
Не буду обговорювати те, чи мав би президент давати інші меседжі для того, щоб досягнути цілі об"єднання. Я зараз не про професійність спічрайтерів, і взагалі не про президентів.
Я про те, що болю багато у всіх, мірятись ним немає сенсу. Очікувати подяки, визнання чи запрошення ні від кого немає сенсу. Голий беземоційний фактаж каже: люди, ви або об"єднаєтесь, вйобнете і збережетесь, або зовсім скоро будете відроджувати традиції в тотальній еміграції чи окупації.
Президент багато на що впливає. Слова президента багато на що впливають. Але тільки ми вирішуємо - ображатись чи продихувати біль від дуже, дуже непростої реальності для України і продовжувати вірити і працювати на перемогу - кожен де може і як обирає.
