Українська Манітоба
-
Я розлучалась в обставинах «я в Канаді, він поїхав назад в Україну». Моя подружка розлучалась в обставинах «обидва в Канаді, обидва мають PR, але розлучились через суд в Україні, бо це реально копійки порівняно з тим, що заплатили б, якби розлучались в Канаді». І я, і вона ще не мали ніяких ситуацій, де нам потрібно було б мати «визнання Канадою розлучення». Ми повідомили податкову в особистому кабінеті (поміняли свій статус там), і… все. Всім решті пофіг. Я не знаю, для якої ситуації вам потрібно «офіційне визнання». Я знаю лише про одну таку ситуацію: якщо хтось з вас захоче ще раз одружитись тут, в Канаді. Тоді там ціла процедура, як це визнання документально отримати, але так, ви його отримаєте. Ніяких проблем.
-
Зі свого досвіду можу сказати, що у Вінніпезі якось інакше відчувається життя. Мені тут навіть в перший місяць без грошей, роботи, житла і знайомих було спокійно як ніколи. У мене в Україні рівень життя об'єктивно був набагато вищий, а от впевненості та спокою не було ніколи - на це немає раціональних причин, я просто так відчуваю. Взагалі до імміграції я думала, що я така людина, що мені в світі багато що не подобається, а виявилось, треба було іммігрувати і все, нормальна планета) Це не до того, що Україна погана, а Канада хороша, просто мені це місце підходить більше. І тут фантастичні люди, це правда. Мені тут трохи не вистачає вайбу великого міста, тому я живу на високому поверсі в даунтауні, з вікна доволі ок, вночі взагалі дуже красиво. В даунтауні мене глобально нічого не напрягає, я ходжу і ввечері, і коли темно, ніхто не чіпає мене, я теж стараюсь нікого не цейво. Природа мені якось побоку, вона мені не дуже цікава. Також мене трохи бентежить, що в Канаді ДУЖЕ довго будується кар'єра, принаймні, я подивилася профілі в лінкедині співробітників маркетингових агенцій, де була на співбесідах, і вся їхня хісторі складається з двох-трьох посад по 5-8 років кожна в середньому. Ну і сама корпоративна обстановка досить консервативна і трохи така повільненька, як я зрозуміла з діалогів та загального вайбу. Це мені якось незвично. Тому всі кар'єрні експерименти я відклала до отримання PR і тримаюсь поки що за свою простеньку ненапряжну роботу. Ну і також потрібний час, щоб збудувати собі інфраструктуру для життя: сімейний лікар, перукар, стоматолог, оце все. Це сильно впливає на загальний комфорт. Наприклад, божественну каву я тільки минулого тижня знайшла собі (кав'ярня чорного кольору посеред Сityplace, забула як називається), так-то кава в Канаді в основному небожественна, соррі) Думаю, що є люди, яким просто не підходить це місце (енергетично, інтуїтивно, ще якось) і вони підтягнуть під це раціональні причини. Це ок, просто їх чекає якесь інше і вони його ще не знайшли
-
Щодо кар"єри, то, можливо, це специфіка сфери. Однак, також дуже залежить, чого саме ви очікуєте від кар"єри. Якщо швидкого переміщення по корпоративній драбині - це одне. Якщо збільшення зарплати - це інше. Не завжди вища посада передбачає різке зростання зарплати. Я колись розглядав посаду менеджера в одному ІТ-департаменті. Мені HR сказала: "подумай добре, чого ти хочеш, бо різниця в зарплаті усього 10%". А я тих 10% легко добирав бонусом. Подумав-подумав і передумав в той час.
-
О, оце воно, мабуть - «вайб великого міста». Оце його, мабуть насправді не вистачає тим, хто пише про «сіре місто Вінніпег» (а Торонто, сцуко, кольорів веселки 😂). Треба розуміти, що Вінні, хоч це і «столиця провинціі» - відносно невелике місто. Про «ДУЖЕ довго будується карʼєра» не згодна зовсім, це абсолютно не так. З огляду на досвід іммігрантів моєї хвилі і раніше. В цілому дуже згодна з вашим коментом. Оце ірраціональне «ну не підходить мені енергетично» (або підходить) існує )))) Це я як 146% раціональна та логічна людина заявляю ))
-
Мені здається, вайб великого міста шукають ті, хто жив до імміграції у великому місті і в великій напрузі постійно. Я з Києва, наприклад, і я там жила в постійних дедлайнах, в напрузі, в постійному вжжжжжжжж. І коли приїжджаєш кудись в спокійну країну, то так, спочатку почуття, шо ти вмер. А потім звикаєш і комусь стає ок, а комусь ні)
-
Ну от в ці тонкощі я не встигла ще зануритись. Буде PR, буде час для проб)
-
І друзів, які виїхали самотужки в Канаду у них немає, мабуть. Я особисто знаю 4 сім'ї які здавали та перездавали англійську, потім вчили французьку бо не хвата балів, шукали шляхи через громаду і нарешті через кілька років отримали PR. Живуть в Канаді вже давно і дуже раді. Я себе вважаю пересічною людиною і думала що такі знайомі є у всіх новеньких. Але вже 2 жінки-куаетчики сказали мені що у них немає ні одного знайомого що виїхав до Канади
-
На природу мені теж пох. В сенсі, що мені подобається іноді виїзжати кудись за межі міста, але чисто з точки зору «змінити обстановочку, перезавантажитись». Були б тут гори - ну ок, гори. Було б море - ну ок, море. Тут озера - ну ок, озера. Таке )) Цікавий факт, що людям, які фанатіють від рибалки або полювання, в манітобі буде топчик. А також людям, які просто люблять зброю. Бо тут в Вінні є gun clubs в межах міста, можна їздити стріляти. Можна 30 хвилин - і ти в Селкірку на відкритому стрільбищі. В Онтаріо, наприклад, жорсткі правила, і щоб чисто постріляти треба їхати години дві від Торонто. Корочє, кожному своє )
