Я прокинувся о 5тій від вибухів. Наш будинок за 2 км від аеропорту і ми бачили перші прильоти. Спершу подумав що щось впало з балкону. В той день ми мали їхати купувати мотоцикл в Дніпро, тому всі наші вільні гроші були зняті і у валюті. Зразу відкрив чат своїх друзів там уже всі були в курсі. Поїхав заправити другу машину а на газову заправку вже черга в 30 тачок. І це у нас в залупі в селі. Відкрив новони - всі бігли тікали з Києва. Ми залишилися до вечора чекати щоб спала гарячка. План був переїхати на правий берег щоб не попасти в окупацію, там родичі в дружини в Житомирській області. Я поставив комплект офроудних коліс на пікап. Трохи зібрали плюс мінус цініні речі. Поки чекали вечора я складав ugear коснтруктор який напередодні подарували на ДР, злився що в ньому провтикали покласти резинки, потім я ті різинки купив через кілька місяців в Луцьку і дозбирав його до кінця. Десь в 20.00 зібрали всіх домашніх тварин, тещу, завантажили мотоцикл в пікап і поїхали. Єдина пробка яку я зустрів це біля Фастова.
Мій батько з Чернігівської обл, він зразу поїхав у воєнкомат, там уже зібрали автобус людей, а йому сказали повертатися додому чекати. Майже ніхто з того автобуса не лишився в живих. Через день уже батько був в окупації.
Мій друг, лікар, поїхав навпаки на зустріч окупації. Він залишився в лікарні і просидів там до самого звільнення північної України. Памятаю як в перші дні він скидав відоси з колонами які рухалися в бік Києва. Я тоді охуївав від того скільки їх перло і просто не міг уявити як ми з ними всіма воюватимемо.
Перші десь днів 5-6 ми сиділи в селі і слідкували за обстановкою. Далі звязалися з другом і разом організувалися возити гумку. Катався на пікапі з Києва в Луцьк, вивозив біженців і привозив вантажі. Тоді в Києві майже не залишилося людей, місто було практино пустим. Купа блокпостів, ми їздили не пристебнутими щоб вискочити з машини раптом що, і не слідували правил руху бо ні для кого це було робити. Памятаю скільки разів тикали автоматом в обличчя і чув звук клацання затвору. Тоді я дуже боявся потрапити під дружній вогонь. У всіх нерви на межі були а рашка вкидувала постійно іпсохи про перевдягнені дрг.
