Висловлювання "не розумієте життя" говорить про відсутність досвіду для об'єктивної оцінки реальності.
Ви, навіть, не розумієте де варто ображатися. Це і є та особливість освіти, яку я описав як недолік.
В сучасній школі проблем з результативністю навчання стало ще більше. Ковід та війна збільшили обсяги проблем. Але суттєва проблема між селом та містом нікуди та ніколи не зникала. Різницю в якості між освітою у селі та містом за 34 роки так й не подолали. Українське село вмирає. Навіть збільшення заробітної плати не мотивує їхати у село. І так було завжди. З часів церковно-приходських шкіл бажань працювати у селі ні в кого не було. І ті хто залишався не мали ресурсів для розвитку. Не мали й не мають.
Я працював у районній сільській школі. Зразковій у районі. З кращою ніж в інших матеріальною базою. Але весняні сезоны з напівпорожніми класами добре пам'ятаю. І зимові закриття через відсутність вугілля бачив. Знаю що таке невиконані домашні завдання бо не було у вечорі електрики. І те як мамаши після роботи возили на електричках своїх дівчат у місто на заняття з танців добре знаю. І висловлювання завучки з розумом сприйняв: "Головне щоб читати та писати вміли. А де працювати, батьки знайдуть". Хоча всі батьки хотіли, щоб їх діти в інститут поступили.
А через кілька років у районі я був головою методобєднання вчителів з правознавства, а згодом й в Інституті післядипломної освіти. Вчителі приїжджали на семінари відпочити від школи та городів. Більшість з них навіть реферат на компьютері набрати не могли. Завжди за них це робили вчителі інформатики або розумні учні.
А що було 20 чи 30 років тому?
І це реальність. А не те, що ви намалювали собі у голові коли були щасливою дитиною у селі.
Серед тих хто зараз приїхав до Канади мало хто навіть планував вчити англійську, не говорячи про те що мав таку можливість.
І доречі мігранти 40-х років та мігранти початку ХХ сторіччя були в ще гіршому становищі з мовою. Всі витратили кілька років на опанування мови. І нам доведеться. Бо шкільних знань, ох, як не достатньо.
