Напишу нашу історію.
Ми з Бучі, на другий день війни переїхали до Бородянки, надивилися всього, про що хочеться забути. І після чого в чоловіка почалися страшенні проблеми зі здоров'ям.
Куми наші були вже більше року в Абботсфорді, запросили нас до себе. Я з дітьми отримали foil-less visas ще в травні 2022б чекали, поки оформимо всі документи на чоловіка. В Канаду прилетіли в жовтні 2022.
Перші 2 тижні жили з кумами після приїзду, потім перебралися в орендований будинок. Я ще працювала на роботодавця в Україні протягом 4 місяців. З грудня вже вийшла на роботу за фахом в Канаді. Можна сказати мені пощастило - перша співбесіда і одразу контракт, колектив хороший, є свої недоліки (наприклад, в пілеглих дружина віце-президента, яку ні вмотривуєш, ні насвариш), та загалом все чудово.
Чоловіку було важче за всіх. В Україні у нього був власний бізнес, можливість працювати з дому, спілкування на вищому рівні, жили ми вчотирьох у пентхаузі на 180 м2. Проте англійською він не спілкувався. Добре, що руки з потрібного місця та є розуміння становища вдома.
Тому пішов працювати в maintenance на грибну ферму - допомогли куми. Всяке було - супервайзер просив змій половити та осиний вулик знищити, і мотора відправляв знімати кіло так на 80 самого, та врешті за 6 місяців чоловік тікав, гублячи тапки, бо перестав спати вночі та втратив можливість сприймати нормально інформацію вдень. Останні 6 місяців працює на обслуговуванні пакувального обладнання в новій компанії, з нормальним колективом, вчить мову, відходить від стресів.
З авто нам не пощастило - моє почало ламатися пів року тому, механік, якого порадили, здер 5500 за ремонт двигуна, якого в результаті практично не торкнувся. Втішаю себе, що то йому треба на лікування совісті...
За 1,5 роки прийняли в себе вдома ще дві сім'ї новоприбулих з Бучі (однокласники дітей з родинами). Злітали в Домінікану.
З PR поки через високі бали з лютого 2024 знаходимося в стані очікування та сподіваємося на краще.
