Мiф про канадську двомовнiсть - очима українця з Квебеку
"Двомовна Канада" була i залишається утопiєю. Двомовними є лише 17% населення - переважно ті, хто в побуті розмовляє французькою. Канадський досвід може стати цікавим уроком для поборників "державної двомовності" в Україні - в ситуацiї офiцiйного бiлiнгвiзму виживає лише одна мова: сильнiша.
Автор: Євген ЛАКІНСЬКИЙ (Квебек)
Колишнiй одесит, мiй приятель вже кiлька рокiв yчиться у Сполучених Штатах. У 2005 вiн вперше у життi приїхав до Канади - по справах. Я жив тодi у Шербруку - квебекському мiстечку на 150 тисяч жителiв. Друг мав мою адресу. На однiй із сусiднiх вулиць вiн зупинив машину, щоб розпитати перехожих, як їхати далi.
Замiсть передмови: "Я думав, вони якось… двомовнi"
- Слухай, - здивовано розповiдав вiн менi потiм. - Вони ледь розмовляли англiйською! Bсе пояснили, але з такими зусиллями!
- Звiсно, - кажу. - Це ж для них чужа мова.
- Ну, я думав, що вони, вони все ж таки, якось... двомовнi...
Це сталося у Квебеку - однією з найбільших за територією і населенням провінцією Канади, заселеній переважно франкомовними квебекуа.
Якби мiй приятель приїхав, скажiмо, до Торонто, i спробував би розпитати дорогу французькою, вiдповiдь була б бiльш лаконiчною: "I don't speak French".
Країна обмежeної двомовностi
Канада вважається двомовною країною. Ідеально двомовною. У неї дві державні мови - англійська і французька. При цьому у самому Квебеку "державною" є одна мова - французька, її визнають рідною 81% квебекуа.
Дехто наводить канадський бiлiнгвiзм, як приклад для України. Можна порівняти, як виглядає офіційна двомовність у Канаді із офіційною франкомовністю у Квебеку.
У нашій народнiй пiдсвiдомостi мiцно засiли чотири мiфи:
1. Канадцi - єдиний народ.
2. Бiльшiсть канадцiв володiє як англiйською, так i французькою.
3. Канадський бiлiнгвiзм усiх влаштовує.
4. Канадська мовна ситуацiя нагадує українську
Чи так це насправдi? Розглянемо кожне міфічне твердження по черзі.
1. Канадцi - єдиний народ?
У 1839 роцi, розслiдуючи причини Повстання Патрiотiв (першого та останнього в iсторiї повстання за незалежнiсть Канади, 1837-1838 рокiв) британський лорд Джон Дархем писав:
"Я чекав, що знайду протистояння уряду і народу. Я знайшов двi нацiї, що борються помiж собою у лонi єдиної держави. Я знайшов не боротьбу принципiв, а боротьбу народiв".
Саме так. Два народи. Двi нацiї.
Англо- i франкоканадцi, це не просто двi мовнi групи. Це - два народи, двi нацiї, два етноси. Вони зовсiм рiзнi за походженням, за культурою, за менталiтетом. Квебекцi завжди знали, що вони - не "Anglais". Англоканадцi пам'ятали, що "French" - це не вони.
Франкомовнi складають бiльшiсть населення Квебеку, англомовнi - решти Канади. Єдине, що їх об'єднує - це канадська держава.
"Ми прийшли сюди триста рокiв тому. Ми підкорили шмат континенту вiд Гаспе до Монреалю i вiд Сен-Жан д'Ібервiль до Унгави, промовляючи: тут все, що ми привезли з собою - наша вiра, наша мова, нашi чесноти i навiть нашi слабкостi - стають священими, незмiнними, i залишаться назавжди.
Навколо нас оселилися чужинцi, що називають нас варварами. Вони захопили майже всю владу, взяли майже всi грошi. Але у країнi Квебек нiчого не змiнилося. Нiчого не змiниться... І ми збереглися, мабуть, для того, щоб ще багато столiть свiт... казав: цi люди належать до народу, який не вмiє вмирати."
Це - цитата з роману "Марiя Шапделен", написаного у 1913 роцi. Саме таким побачив квебекський патрiотизм його автор, француз Луї Емон. Емон достатньо пожив серед франкоканадцiв, i знав, про що пише.
"Я приїхав до Квебеку вивчати французьку частково через почуття патрiотизму, - пригадує англоканадський журналiст Ґрем Фрейзер (Graham Fraser) у своїй книзi "Sorry, I Don't Speak French", - І я був вражений життям, яке мало дуже мало спiльного з країною, де я вирiс. Того літа Жiль Вiньо спiвав пiсню "Моя країна" ("Mon pays"). Вiньо спiвав не про Канаду..."
Пiсня "Моя країна" починається так:
"Моя країна - це не країна, а зима.
Мiй сад - це не сад, а поле.
Мiй шлях - це не шлях, а снiг."
Це
