Українська Манітоба
-
це скоріше виключення, мабуть) якщо про емоційний вплив школи говорити і як вона вплинула на ставлення до життя, то я пам'ятаю перш за все сильне нав'язування страждальницького вайбу, в якому ніяка нормальна людина добровільно бути не захоче і через це в тому числі багатьом вже зараз дуже складно прийняти, зокрема, українську літературу як частину власної культури і ідентичності
-
Хіба в російській літературі немає страждальницького вайбу? Але загалом я з вами згодна. За часів СРСР та в 90-ти роки в Україні було "прилічно" бути сумним, страждати. Мої батьки досі такі та і я трохи. Мене вчили "сміх без причини признак дурачини", "не скигли, стаждай мовчки, такі як ти нікому не потрібні". А потім потряпляєшь в іншу середу і раптом виявляється, що радіти то добре і гарно, а на роботі виявляється можна іноді казати "я сьогодні погано себе почуваю, не чекайте від мене сьогодні рекордів"
-
www.theglobeandmail.com/politics/article-conservatives-fail-in-final-commons-effort-to-stop-new-trade-deal-with/
-
І плюс вони не підтримали низьку законопроектів на підтримку України
-
Ви ж читали цей законопроєкт, так? Там є win-win для обох країн.
-
Це не так. Манітоба залишається найпростішою провінцією: будь-яка робота, півроку відпрацювати, англійську на мінімум здаєш, або взагалі не здаєш. Якщо щастить і професія попадає у окрему вибірку - можна почати імміграцію відразу через півроку роботи. Якщо не щастить, то треба трохи піднапрягтись.
