Українська Манітоба
-
Чому я маю називати, когось хто пише матюки російською українцем? Тільки тому, що в них українські документи? Для мене більші українці, які народжені тут, ніколи в Україні не були, розмовляють українською, з якої тут пів чату насміхається, але пов'язують/допомагають/думають про Україну. А особи які матюкаються російською, пошкоджують майно, зневажають інших людей - це і є опис москаля, тому я погоджуюся з паном Wes, це були москалі, українські діти таке не пишуть
-
Та були звісно, але навіть вони замість того щоб вивчити условний вірш хочаб виходили до дошки та читали його. На пасивному рівні навіть вивчити можно було, ТБ то було українською у більшості своїй🙂
-
Потрібно купляти наступний дім 🏠😎
-
О, то ми з вами земляки))
-
-
Я зрозумів думку, що вона намагалась донести але я так розумію, що оригінальний пост був з іншим форматуванням і при перенесені в Телеграм воно все змішалося
-
Nice.
-
Декілька разів приходили на події, які організовані українцями, а там за 100м тільки і чути російську мову, то ми просто розверталися та йшли геть
-
Я з півдня, де навчання було російською та українську у школах викладали 2 години у тиждень, ну нічого якось да розмовляю🙂 Якщо людина при СРСР навчалась ще можна зрозуміти, в моїх батьків взагалі не було української, але якщо людині 20-30 років як можна не знати українську хоч якось?😳
-
Просто важко написано, жіночку заносить на поворотах
-
В нас школі вже багато раз робив зауваження за москальський мат та навіть за «поцарапані» шкільні парти…. 😥
-
Та у Вінніпезі іноді складно знайти хто українською спілкується( Дуже часто коли людей зустрів незнайомих десь, з ними починаєш українською вони тобі російською😿 Вдома спілкуйтеся якщо хочете російською, але хочаб до незнайомих людей можна українською трішки постаратися…
-
Теж шокують зазвичай тиху німецьку провінцію. Ні, вони не погані, абсолютно, інколи вони навіть уміють здивувати, іноді вони добрі, допомагають, кидаються на шию при зустрічі. Тільки вони ще ні про що не мріють. Навіть про лахи чи айфон, щось просте і приземлене. Їхні плани туманні, швидше, переказані з таких же туманних планів їхніх батьків, які не вміють планувати самі, просто знають, що варто було б. Одна мама забула передати шістнадцятирічному синові, вищому за неї на голову і важчому щонайменше на тридцять кілограмів, коли в нього іспит. В теорії вона хоче йому чогось, але не вміє цього хотіти. Десь посередині є, мусять бути ті середняки, діти тієї більшості, які проводили літо в селі в баби, а навчальний рік тягли, як уміли, ставши потім сіллю землі, ті, які на собі той нещасний світ потроху тягнуть. От, ті, які ні там, ні там, які і без значних здобутків поволеньки досягають, де ламається найкрутіший досягач. Але на фоні цих двох таких кардинально різних світів їх тепер не видно. Я буквально пишу і примушую себе поіменно згадувати тих кілька душ, якими я дуже пишаюся, бо їм треба страшенно багато зусиль прикладати, де першим раз плюнути, а другим - наплювати. Оцих середніх нема десь. Їх зовсім крихітна частинка, порівняно з представниками перших двох. Їх мало б бути більше! Вони діти більшості в моєму світі з дитинства! Незвично так категорично бачити дітей. Колись нам доведеться про ці часи писати книжки. Колись їм доведеться ті книжки читати. Не питайте мене, що з цим робити. Виглядає на те, що все йде, як має йти. Глянемо.
