Ось спостереження української вчительки, яку війна закинула до Німеччини і де вона пішла викладати до школи. В Канаді те саме.
Контраверсійний педагогічний пост
Я розумію, що між тими та іншими третіх не видно, але от, українські діти, учні, дуже чітко поділяються на дві категорії і різниця між ними просто драматична (це не лише українські, точно такий же драматичний поділ є кругом, але тут у мене вибірка з українців дуже така цікава...).
Отже, одні - це просто не передати. Найкращі результати на потоці, мова за два роки до рівня, що не чути, де німець, де українець, громадська діяльність з лавки ще початкової школи, купа гуртків, якісь фестивалі, конкурси, політичні дискусії, книжки, демонстрації вже до трохи старшого віку. І вони забульбилися в свою бульбашку, вражаючи оточуючих виключністю. Мені пощастило таких мати чи в Пласті, чи навколо Пласту, деяких навіть вчила, бувало. Мала за честь. В цих уже навчальний план на роки розписаний, з розваг - чайні церемонії і вечірки до дня народження в басейні (в сенсі, з запливами, а не з голим стрибанням в воду). Істинні діти мого покоління задовбаних трудоголіків. Вони знають ціну праці, грошам і вже з підліткового віку працюють. Певне, проблема цієї групи в замкненості, вони не пускають в своє коло нікого чужого. Вони не надто балувані своїми задовбаними трудоголіками.
Сьогодні сміялася, один минулого року був найкращим учнем, який здав квалі в нашій школі, цьогоріч найкраще здав наступний іспит в іншій, при тому він абсолютно не надає події ваги. До нього підходить викладачка:
- Дозвольте вас зацитувати, - каже. А він у відповідь:
- Так, я ж нічого не сказав! - а вона:
- То зараз скажеш.
Але крім тих, кому в дев'яностих щоденно товкли: "не будеш вчитися, підеш на панель/ коровам хвости крутити/ в маляри, муляри, штукатури, і карали за четвірки, в нас ще паралельно росли сотні тисяч соціальних сиріт, людей без невротичного контролю і з можливістю ігнорувати будь-які заборони. Ні, вони переважно виросли добрими людьми, уміють більш-менш давати ради в житті собі, принаймні.
Народивши інших дітей, відмінних від нащадків задовбаних трудоголіків, вони не вміють будувати здорових стосунків (задовбані трудоголіки теж не вміють). Покинуті самі ще в дитинстві на користь заробітків, у них немає поняття здорових заборон і правил, бо щоб таке поняття мати, його треба було бачити. Вони з дитинства граються в дружбу з дітьми, забуваючи, що друг - це той, з ким можна набухатися до спільного ригання в міському парку, втекти з дому на дискотеку і пліткувати про найзатятіших ворогів в класі, а батьки - це ті, хто відповідають за вчасне повернення додому, життя, здоров'я і більш-менш забезпечений життєвий шлях нащадка і розгрібання проблем з поліцією, якщо такі виникнуть. З віком, до речі, функції міняються.
Я про те, що люди не можуть рости без травми, здається, це основа нашого формування. Якщо люди ростуть без травм, в них починаються проблеми з пошуком проблем на власну п'яту точку.
Я відволіклася. Ці інші діти - це торба. Я вже писала, що рівень англійської, математики, природознавства мене прямо персонально ображає. Його, цього рівня, просто нема і багатьом з німецькою доводиться ще терміново хоч трохи підтягати англійську. Тут торба з усім - жодної мотивації, жодних інтересів (ще попередників їхніх ми сварили за ігри на смартфоні, ці навіть не граються, рілзи крутять, читацькі навики в зародковому стані - букви знають, а що з тих букв в такий великий текст об'єднане і навіщо - то вже хтозна без перебільшення. І при таких читацьких компетенціях нічого дивного, що і німецька третій рік не вчиться - якщо ти і українською (на крайняк тією своєю, рідною) речення, поки прочитав, вже й забув, то німецькою ти його починаєш забувати з першої букви. В цих з інтересів з тріском може бути яке карате чи скейтпарк і то, якщо мама вигнала з рілзів за погану поведінку. Б'ються з афганцями, знають, де швидко купити недорогі наркотики. Відрізнити легко - по обіді великою зграєю товчуться по місту, чіпляються до знайомих і незнайомих, гучно ґелґочуть, вихаркують вайпи з легень на асфальт.
