Колись давно це було окреме містечко, і було там залізничне депо, кілька фабрик та інших виробництв. І жили в тому містечку переважно blue collar люди (пролєтарії), робітники та залізничники. Не дуже багаті, з невеликими естетичними та/або інтелектуальними вимогами. І решта Вінніпегу презирливо асоціювала їх з white trash, знецінювала і всіляко намагалася за їх рахунок думати, що самі то вони ого-го які кращі ))) (ну, як завжди у людей буває).
Йшов час, Транскона розвивалася, покращилась інфраструктура, туди поступово потягнулась «нова кров» та молодь, бо нерухомість була дешевше. Вже давно там не blue collar населення, якщо зробити середній зріз )) Але відгуки отого колишнього ставлення і досі інколи можна почути в розмовах.
Цікава історія про рожевих фламінго.
За однією з легенд (а їх декілька, бо насправді ніхто не знає, як то все почалось), коли Транскона ще була робітнича і не сильно заможна, хтось з її мешканців розкошелився і зʼїздив у Флориду. Там, вражений неземною красою пластмасових рожевих фламінго, шо прикрашали деякі місця у Флориді, він купив і собі тих фламінго. Привіз в Транскону, гордо встановив на фронт ярді. Решта Транскони подумала «боже яка краса, і мені таке нада» - ну і багато зʼявилося рожевих фламінго по цьому району нашого морозного міста )) Це також стало одним з приводів поцькувати Транскону рештою Вінніпегу.
Цікаво, що зараз Транскона owns цей свій колишній несмак. Демографія змінилась, але фламінго як символ лишилося. Його можна побачити на флаєрах заходів, на стінах кафешек, тощо. Як відомо, самоіронія притаманна лише НЕ примітивним створінням, тож можна зробити висновок, що якщо Транскона здатна отак пореготати сама з себе, то все там ок з контингентом :)