Експерти пропонують чимало слушних рецептів і корисних рекомендацій. Але проблема полягає в тому, що всі вони розглядають українців за кордоном як людський капітал, який необхідно залучити, і для якого потрібно створювати сприятливі умови. А за два з половиною роки великої війни в Україні взяло гору зовсім інше уявлення про наших громадян: вони сприймаються як людський ресурс, призначений для виконання найважливіших історичних завдань.
На відміну від людського капіталу, людський ресурс не треба залучати та плекати. Ресурс дістається державі як даність та експлуатується державою за правом законного власника. Причому ставлення до людей як до капіталу і як до ресурсу потребує абсолютно різних, часто взаємовиключних підходів.
Експертна пропозиція видається логічною: але це логіка залучення людського капіталу. А логіка використання людського ресурсу вимагає максимально ускладнити перетин кордону, щоб зазначений ресурс не вислизав із країни.
Людський ресурс повинен стійко переносити будь-які військові тяготи: ворожі удари по цивільній інфраструктурі, нестачу електроенергії, мобілізацію, інфляцію, скорочення соціальних виплат, підвищення податків etc.
Людському ресурсу треба не скаржитися на важке життя, а жертвувати собою заради спільної мети. І людський ресурс має бути готовим до того, що матеріальний розрив між Україною та країнами Європи не скорочуватиметься, а, навпаки, збільшуватиметься.
