По-перше, найочевидніше — форма. Майже сферична форма підказує, що вибух стався на висоті, де атмосферний тиск є зовсім невисоким (або взагалі відсутній) — тобто або біля Лінії Кармана, або ще вище (100+ км).
По-друге, колір. На нього могли повпливати як паливо цілі та перехоплювача, так і сама природа вибуху поза атмосферою. Скоріше за все, саме стрімко розігріте до неймовірних температур паливо дало такий синьо-рожевий колір, що нагадує колір плазми.
Позаатмосферні (екзоатмосферні) перехоплення балістичних цілей наразі є найскладнішим з можливих завдань для протиракетної оборони: на шаленій швидкості цілі найменший її маневр (через перепади щільності абощо) викликає вагоме відхилення від траєкторії. Воно може бути недостатнім для промаху по кінцевій цілі на Землі, але достатнім, щоб ракета-перехоплювач не влучила та пройшла повз.
Відсутність атмосфери не дозволяє використовувати аеродинаміку для керування перехоплювачем: потрібні інструменти для стабілізації та окремі двигуни корекції.
Важливими також є фактори накопичення помилки та складність зв'язку з наземною станцією, тож перехоплювач має мати серйозні бортові системи для донаведення на ціль.
По суті, це як влучити на величезній швидкості піщинкою у вушко голки. Позаатмосферне перехоплення балістичних цілей у випадку успіху є найбезпечнішим способом відбиття подібних атак. Але в той самий час є неймовірно складною задачею як для систем виявлення цілей, так і для ракет, що мають безпосередньо їх вражати.
