Архітектор
Знайомства після 30 це кайф! Особливо, якщо онлайн, особливо якщо це побачення перше. Якщо ви ніколи не були на американських горках - не біда! Реєструєтесь на сайтах знайомств і високоякісний офігів вам гарантован. При чому, навіть не виходячи з дому. Але тут таки вийти довелося…
Після місяцю вмовлянь, погроз (у формі мʼякої маніпуляції) в текстовій формі, і фоток котика, планети зійшлись, повний місяць обіцяв пригод, ну і все ж цікавість як готує архітектор зробили своє. Я погодилась на запрошення повечеряти разом у нього вдома. Чолувік, 45 років, високий, в нормальній формі, може навіть успішний зустрічає мене біля метро (хоч на тому спасибі).
З розчарованого виразу обличчя стає зрозуміло, що вечір буде цікавий. Йдемо. Йдемо хвилин пʼять, за які жодного контакту очима, і якби я не розпиналась, як тамада на весіллі, йшли б мовчки.
Дійшли. Піднялися в квартиру, секунда, і він, залишивши мене в коридорі, чкурнув в вітальню. Ну ок, пальто допомогти зняти то не архітекторська справа. Ладно, думаю, перед дзеркалом причепурюсь трохи, поки він на кухні розкладає продукти, бо готуватимемо разом. Йду на кухню, вино відкрито, а в мене думка - слава Богу, що вже не почав без мене то вино лакати. Але, думаю, може чулувік труханув трохи, перший раз один одного бачимо все ж таки. Мовчить, ок, знову включаємо тамаду та розважаємо. На мене не дивиться від слова зовсім, та хоча б відповідає зверхнім тоном експерда по всім питанням. І поки я сьорбаю свій бокал вина, він активно прибухує один за одним.
Вечеря готується, в моїй голові вже назріває криза бо питань все меншає, а теми розвивати архітектор явно не зацікавлений. Поки вино не зробило свою справу. Ура! Потроху язик розвʼязався, їжа приготовлена, сіли їсти і Остапа понесло. При чому несло так, що в мене ледь мозок не розірвався від потоку нічим не повʼязаним тем, ідей, фактів. Тобто факти для архітектора то його думка, бо вона завжди правильна. Ну ок. Слухаю і офігіваю. Бо люди для нього не цікаві, бо не знають, що таке фрактали. І Трамп то вісник апокаліпсису, і ситуація (ситуація, Карл!!!) в Україні то все штучне й підготовлене США. І Зеленський дупу рве і ледь не на передку рашистів відстрілює, поки Татаров там кадирівців під Києвом мочить. Мені, українці, квебекуа розповідає що в моїй країні робиться! І взагалі, жінки то біда. Самі не знають, що хотять, бо його, такий скарб, не цінять. І це все протягом кількох годин. Я ж ледь слово могла вставити, слухала, кивала, і відчувала, як мій мозок потихеньку закипає. Пляшка вина вже закінчилась, я ще сьорбаю свій перший бокал. Тому архітектор, не вагаючись, робить собі коктейль за коктейлем. Десь мозок таки включився й мені теж було запропоновано. З серйозним переляком за свій айкю я вже пориваюсь додому. Але допоки потік мовного проносу у чулувіка не закінчився, вирватися в мене не получилось. Ура!
Допомогти вдягнутись? Ага. Запропонувати почекати Убер на вулиці разом? Губу розкатала! Вже рада була, коли він на моє прохання посадити мене в машину погодився, бо страшно ж. Мовчки чекали ту машину, і як тільки вона зʼявилась, мій кавалер чкурнув додому. Теж мовчки. Навіть на мою подяку ніякої реакції. Менш з тим, радіючи, що ці тортури нарешті скінчилися і я таки зберегла рештки здорового глузду я добралася додому.
Чи бачилася я з цим діамантом-архітектором? Ні. Він пропав! Тому, мораль цієї історії - не витрачайте грошей на психолога. Якщо є вільний час, виходьте кудись на побачення і просто, безапеляційно, виливаєте потік бруду, що накопичився у вашій голові на чоловіка. Може трохи помучити совість, але користі набагато більше :) Хоча, якщо бути серйозними, від щирого серця бажаю всім, хто у пошуку, лише позитивних побачень. А якщо на шляху зʼявляється «архітектор», для якого всі окрім нього є тупі створіння, розвертаємось і шлемо за узьким кораблем.
