У мене теж своя дуже сумна історія родини, про яку я ніколи не забуду. У мами розкуркулили всю родину. Бо були самі заможні на селі. Забрали все. Лишили хату та трошки землі біля неї. А хата пуста, бо винесли все. Когось вислали у Сибір, когось у інший край області. Залишили посеред поля і заборонили до сел найближчих ходити навіть. Але люди дізналися все одно і кратькома допомагали. Потім був голодомору. Їли кору дерев та все таке. Потім друга світова: бабусю погнали пішки до Берліну у концтабір Заксенхаузен. Саме там сидів Степан Бандера. Але поки туди йшли, то побувала ще у кількох таборах. Потім, коли у концтабір попав снаряд, то всі документи були втрачені, то бабусі довелося у шахтах попрацювати пару років перш ніж вона додому потрапила. Заробила там собі грижу на все життя. А потім, коли народилася моя мама, то батька не вписали у свідоцтво про народження. Бо був він поляком. Всю його родину спочатку переселили силою у бабусене село (там після репресій та голодомору було багато вільних хат). Доречі, родина теж була небідна. А потім всіх чоловіків через пару місяців прийшли вночі і забрали. Як виявилося потім, їх розстріляли. Але про це стало відомо вже при незалежній Україні. 7 дорослих чоловіків з родини - розстріл лише за те, що були поляками. Я була у архівах СБУ. Я бачила ті справи: то навіть не справи - це просто розстрільні списки....
І оце все невже можна забути?
