Я щойно виїхала з України - все чого досягла за свої 42 роки зруйнувала москальня! Працювала в обласній лікарні, проводила складні наркози при тривалих операціях, раділа розпочатій реформі. Якось з горем пополам почали заробляти з чоловіком! Тепер реформ немає, фінансування немає, керівництво закладом у свій бік тягне. Ціни виросли і тепер зарплата нівелювалася, бензини немає. І над головами час від часу ракети пролітають! Бізнес скоротився. Коротше, моя мотивація виїхати зрозуміла. Тепер щодо Канади- я в 2013 році твердо вирішила емігрувати, здала IELST і TEFAQ. Але провінція Квебек 3 роки розглядала нашу заявку і в кінцевому результаті змінила правила нарахування балів. Поклали хрест на Канаді і почали будувати життя в Україні. Мені досить туманним виглядає здобути освіту медсестри у Канаді, бо дуже високі вимоги до мови. А як практично з 2-ма дітьми без чоловіка значно покращити мову я не знаю? Але і назад дороги немає, бо вдома ще довго розвитку не буде. Тому , напевне, так паскудно на душі. Ті хто повертається назад в Україну мають розуміти, що країна наша знищена і розстріляна, треба відновлювати, і як раніше вже не буде ніколи!
