Мій шлях до Driver License. Частина 3. Єдино що з Валіком задню парковку тренірував раз на Нортвесті, і раз взяв урок у драшковій автошколі, але вони прислали якогось нервового інструктора (я про це окрему нотатку робив), і тому більше не хотів з ним, бо випив багато валеріанки після того брашапу.
І ось коли Ромко підігнав тачку, то він мене почав вчити їздити. Ромко – надаскать, має 20-річний стаж водіння і нічим - ні в майстерності, ні в педагогічному таланті - не уступає легендарному Драшкові. Будучи по соціотипу Драйзером (для нелюбителів соціоники – ISFJ по MBTI), тобто обладаючи покерфейсом і емоційністю термінатора, він мене три місяця натаскував так, ніби готував на роль дублера-каскадера Боббі-Блискавки, якби хтось ото знімав фільм «Біла тростина калібру 7,62» по повісті Онджея Неффа. Так, легке срібло покрило і його скроні, і моя волюнтаристська самовпененість трохи підточилася, врешті я перестав спати без світла, але finis coronat opus, як казали ровесники Цезаря. Тому, коли я після цих курсів поїхав здавати на права в Саузленд Реджістрі (в Нортхілл реджістрі більше ні ногой, єстєсна), то був спокійний як удав, познавший суть тщєти і суєту суєт, і очи мої були ясні як у лицаря-паладіна з першого, доісторичного Варкрафта. Правда, моя оцінка може різнитися з оцінкою мого стану тим же самим Ромком, але між нами емоційна пропасть, тому те, що для мене природньо, його мозок може інтерпретувати по-своєму. До речі приходьте на мою лекцію по аспектоніці і типах відносин, яку я проводитиму в березні, анонс буде в телеграм-групі idealchyk (офтоп). Так ось, Саузленд Реджистрі мені підказав камарад Сірога, з яким ми влітку рубалися в мафію в парках - він з бодуна туди пішов і здав на фул-файв з першого разу, що переконало мене в тім, що як мінімум люди там працюють добрі. Екзаменував мене китаєць, старший пацан. Як і казав Ромко «вони дивляться в першу чергу наскільки ти себе впевнено ведеш за кермом» і був, мабуть таки правий, бо набрав я лише 30 балів, а, мабуть, екзаменатор міг би і більше дописати, якби хотів. Говорити з екзаменатором не годиться під час екзамену, єдино що коли їздили ми по сніжних кочках жилих зон, а там були прямо льодяні тороси на дорозі, де тут і там стирчали трубі вмерзлих в лід пароплавів, літаючих тарілок і іншого заліза, то я сказав «ай ноу, зет хіа 40 км пер хауар, бат сьорфіс оф роуд із туу бед, аєм драйвінг слоу бікоз сейфеті», і мужик точно зрозумів, бо obstruct traffic мені не вліпив. Врешті, коли ми повернулися до реджистрі і ще сиділи в машині, я всі свої косяки вже знав, і тому коли батоно мені про них розказував, карта моїх злочинів , була у мене перед очима як на екрані, коли повтором гол показують з різних ракурсів. Я, між тим, пробував домислити як же буде виглядати отой розділ між «я все зробив правильно» і «не переживайте, в наступний раз здасте». «Ю пассед», - завершив інструктор. «В смислі?», - кажу. «Там здав, Миколо чи як тебе там, йди формляйся, шо не ясно». Ну собсна, тут не те щоби емоції підвалили (я був як удав), а тіпа як Сізіф з каменюкою таки виліз на горку.
Засим завершую свою сповнену болі і розпачу оповідь і наголошую, готуйтеся скурві діти, і до тесту на компі, і до їзди. Дорога тут каверзна: вони на червоне повертають, у них світафори зеленим не блимають, у них пішоход хуже священної корови в долині Гангу – готуйтеся! І буде вам удача!
