МОРТАЛ КОМБАТ (продовження)
Тітка шось пробурмотіла, я не второпав що, але точно не запевнювала мене, що в даній ситуації вона б обпісялася від щастя. Я кажу: «Ну добре, давайте розказуйте всю правду – чи побився з кимось, чи розбив щось, чи поліцію викликали? Ви ж не хочете сказати, що визиваєте всіх батьків, коли діти в гугл дивляться? Перша, яка починала, каже, ні-ні, не було поліції, але ви повинні зрозуміти шо ми консьорд, бо він в телефон дивився, а це консьорд». Я розумів, шо тітку тупо натроюдили і вона до схватки прийшла непідготовлена, якшо знов тієї самої співає - прівлєкли чисто в якості чірлідерши, яка мала з дастерами скакати. Визнаю, що почав закипати всередині, бо бачу шо нічого у них такого немає, а, як моя бабця казали - "напасті валяються".
Я кажу: тему з телефоном розібрали, давайте наступне питання. Включається друга: "А ще він відказується від моєї допомоги на уроці, я до нього підхожу аби йому допомогти, а він, понімаєтє лі, не хоче зі мною спілкуватися". А мій спиногриз, тре сказати, інтроверт і до спілкування не дуже тоєво в принципі, плюс перехідний вік. Я питаю: "Вельми перепрошую, не знаю ваших порядків, а проясніть мені, бо я темний в цих справах - учень має право відказатися від допомоги на уроці чи не має такого права". Тітка , схоже, розгубилася і повернулася до завуча і у нього питає. Завуч крякнув, як після 100 грам без закуски, і каже, що так, може відказатися, справа індивідуальна.
Опириця, тим часом, здаватися не бажала і почала крошити батон, що вони писали ессе, а він піддивився в інтернеті і тепер вона йому поставить нуль балів, нуль, нуль, бо це нечувано.
Тут раптом боковим зором бачу, як у моєї тішайшої, з четвертою (низькою) волей по психософії, поволовини починає хаєр на макітрі підніматися вертикально і на очах преображається в бойовий ірокез, а очі великі красиві очі починають вилазити як ото у Меліни, яка з Шварцнегром попала в марсіянський вакуум у фільмі «Згадати все». Ну, думаю, приїхали, торба, наступили жінці на больной педагогічний мозоль (а жінка – вчителька). Я сгрупірувався, прийняв подобу моаї – статуї острова Пасхи - і скам`янів. Жінка включилася в розмову, правда не англійською, але це не важливо: «Ви роздавали на листках наочні посібники по темі класної роботи? А як на рахунок шаблону? А прикладу? То ви хочете сказати, що дитина без академічної англійської мови не має права подивитися що таке ессе, якщо вони в школі не проходили цієї теми? А як тоді накажете йому слід було поступити – просто сидіти, нічого не робити і заробити той самий нуль балів, чи за вами мають всі бігати і перепитувати, бо ви не зробили шаблон? Ви обезцінили роботу учня, як він буде відноситися наступний раз і до вашої пропозиції допомоги і до Вас?!» .
Тут раптом перша училка згадала, що у неї стращщно термінова справа, почала розшаркуватися в прискореному режимі і протрубила ретираду. Очевидно, бесіда пішла не по знайомому алгоритму. Інша залишилась і бій продовжився, але з моральною перевагою наших. (далі буде)
