Хочу підбадьорити тих новоприбулих рефуджіїв, хто париться через незнання англійської мови. Мову, беззаперечно, треба вчити і робити це треба швидко, чотко і на совість, але фист не переживайте, шо не зможете удовлітворити свої першочергові потреби, як-то відвідати обшественний туалет або купити хавчик. Обшественний туалет ви не зможете і з мовою уровня "бох" відвідати за нєімєнієм такових. Це велика недоработка Канади, бо інколи, особливо після чотирьох гальб пива, таки треба іноді і це може бути критично. Тут ми підходимо до аргументів, почерпнутих з особистого досвіду.
Пам'ятаю макабричний по накалу страстєй випадок, як в одній країні метався колись після плідного відвідання госпОди (кабак, по-нашому) по місту з єдиним бажанням: збігти по сходах до завєдєнія с облупленою плиткою і характерним, ріжучим очі, фіміамом, а того місця ніде не було. Накінець, запримітивши стінку високих кущів посеред якогось скверу, і подумавши "будь що буде" я, чисто як Сергій Бубка (але без патика), спритно і хутко перескочив через неї, але замість вождєлєнної тихої галявини опинився посеред широкої алеї, по якій прямо на мене чорною водою сунула шумна і не дуже привітна стіна мєсних фанатів мєсного опять таки футбольного клубу, який тіко шо відгріб знатних люлєй від столичної "Спарти", а по боках сеї колони йшли космонавти-поліцмани при повній викладці, готові при потребі жоскопедагогічно одупляти всіх, хто вийде за границі дозволеного. Повірте, що навіть відносно непогане знання місцевої мови ніяк не придало мені доброго настрою, бо бо при таких обставинах публічна деуринація зловєщє посміхалася перспективою бути спочатку негайно відпиж...ним одними добрими людьми і, чуть пізніше, депортованим другими, а альтернативою було обпісятися посеред розкішного європейського міста і зганьбити себе і, що нестерпно, в своїй особі, все українство. Я знов перескочив через кущі, але з протилежного боку алеї, перебіг дорогу на червоне і з останніх сил забіг в перші ж скляні двері, які виявилися входом в якийсь модний ресторан. Там, вирячивши очі, які і так до того часу виглядали як дві ріпки, зарепетував "де тут туалет?" Очевидь, мій стан був достатньо красномовний, бо замість погнати мене швабрами, персонал в один голос закричав, що вниз по сходах. Я пролетів бетменом вниз і опинився... на ресторанній кухні з великими кастрюлями і людьми в білому, озброєними кохлями і тачівками. Єстєсно, ні одного горщика в полі зрєнія не було і не могло бути. Я ще раз закричав і мені у відповідь закричали "наверх". Розуміючи деяку парадоксальність протилежних стверджень горішньої і долішньої груп людей - я погнав все-таки назад. Не ржіть, це не смішно! Уявіть собі, шо ви переповнена пальним ракета, і сопло ось-ось ізригне реактивну струю і почне змітати і нищити все і всіх довкола! Заспокою читача, що історія завершилася добре, бо, як виявилося, між першим патром і підвальною кухнею було малопомітне відгалуження, яке вело до вождєленного ситуативного раю.
Фабула цієї частини розповіді - мову таки треба знати, але в критичних ситуаціях це не ой яке не головне. В другій частині я розкажу, як уникнути голодної смерті без знання місцевої мови.
