Ромко зняв двушку в том ж домі, де я обітаю. Дочекався пітнайцітого грудня і з понтом і бабкою-манахеркою ступив твердим кроком в своє нове постійно-тимчасове заокеанське житло. Кота не запускали - не знайшли. Сонце грало блюз в південне вікно , хата після ремонту свіркала свіжими стінами і дешевою підлогою. Квадратура - не сравніть з хрущовкою, багато повітря заповнювало легені, і, нада полагать, радість - серце. В східне вікно лупилися циклопи даунтауна. Все кагбе предвєщало початок нового життя, сповненого малопонятних , але світлих надій. Бабка-манахерка щось на пальцях і манітобском нарєчії жваво пояснювала, але Ромко того не чув та і, чого гріха таїти, не розумів. Я сам її не розумію, і навіть один раз пробував спитати чи вона дуюспікінгліш, але ангел-хранитель мене в останній момент схопив за язика, за шо я йому вельми вдячний, бо наживати ворогів в середовищі сільних міра сєго (а управляющі будинків, нєсомнєнно, до такових належать) - погана затія.
Пісєц підкрався з приходом сутінок. Виявилося , що в одній з кімнат нема істочніка свєта в принципі. Квартира бистро погружалась во тьму. Чахлі лямпи в коридорі і вітальні ситуіцію не рятували. Навпаки - поодинокі фотони безсило розсіювалися і осмілілі тіні полізли з усіх закутків, плетучи чудернацькі фігури. Ромко прискакав до мене і оповів сю картину жахів. Ми тут же сіли писати тєлєгу в управляющу компанію, дєскать "Хей, гайз, за ремонт дякуємо, але ви світло забули провести в одну кімнату, будьте такі добрі, я почекаю ще пару днів". Зранку подзвонила манахерка і попросила Ромка зайти на бесіду, я пішов в якості драгомана, бо вмію рахувати до 100 по-аглицки.
Манахерка була бліда, трусилася як осиковий лист, і зразу попередила, що зараз буде плакати. По фейсу було видно, шо не гоне. На віччливе запитання "Вай? Вот зе фак хепенд ", вона дрожащим голосом сказала "Я вам, довбой..м, три раза пояснювала.... треба гугл перекладач включати....." і далі розказала якісь страсті, но ми поняли тіко, що їй прилетіло якогось фалоса від начальства як отвєтка на наше пісьмо. Я пробував розкласти по місцях і заспокоювати, що ми до неї претензій не маємо і просто попросили провести світло, бо страшно вночи аж пісєц і можна енурез заробити, але вона не заспокоювалась. Бачачи свою беспомощность протів женскіх емоцій, я згадав слова Азазелло "Пусть Бегемота посылают, он обаятельный" (c). Ромко якось уловив мою мисль і почав давити ласкаву либу, а Ромко - любімєц женщін, надаскать. Тітка тут же преобразилася, відмітила, що вот так краще, заспокоїлася і повідала якусь дічь, що в Канаді не проводити світло в спальню - нормальна практика, мол, нашо світла, при світлі спати недобре. Ащєм трохи шокувала. Щоб не возбудити в бібці зайвий в даній ситуації патріотизм я як можна лагідніше відмітив, що Канада - ох..єнна країна, ми страшне які раді, цінуємо, любимо, але у нашій дуже далекій, заокеанській державі, в силу, мабуть, цивілізаційної відсталості, світло є всюди. Бабка сказала, що вона сама дома світла не має всюди, але якщо для нас важливо, то вона підгоне нам торшер і лампу поменьше, яку можна буди втикнути в розетку . Лампи у неї від ранєє з'їхавших жильців. На цьому розшаркалися.
Увечері Ромко зайшов до квартири і на підлозі стояло 2 лампи, непогані, кстаті. Ми сіли і написали в управляющу компанію панегірик на честь пані Мерилін. Завтра почитаю що відповіли.
