Українці в Торонто 🇺🇦🇨🇦
-
Коли ми обираємо партнера, або закохаємося (не по Шекспірські), ми користуємося саме такими критеріями, а у багатьох когнітивна помилка, коли вважають, що стосунки з батьками - інше. Коли різна динаміка, різні погляди, різні думки навіть, пара розходиться. Усвідомлена пара розходиться мирно, залишаючись друзями. Дуже деколи навіть з колишніми так🌚 Не жити з батьками, не значить не любити їх. Деколи навіть навпаки, чим дальше живеш, тим сильніше цінуєш, тим сильніше любиш. І під час зустрічі насолоджуєшся кожним моментом. Але нехай, щоб для всіх нас відстань з батьками буде не більше району, або хоча б міста. Щоб завітати коли завгодно. І собі на кухні на різні теми посидіти...
-
Абосолютно, супер супер правильна думка. Я обожнюю своїх батьків, вони дуууже прогресивні, я з ними балакаю кожного дня на абсолююютно різні теми. Я дуже за ними сумую бо наразі вони в Україні. Але(!) під одним дахом довже ніж 2 місяці ми не уживаємся, от не зовсім виходить. Бо в нас різні стилі життя, різні погляди на рутину, різні життєві принципи. І це нормально) бо дитина і батьки це різні особисті одиниці які мають іти своїми шляхами) тож я була б рада відвідувати своїх батьків кожні вихідні, але жити окремо. Своєю сімьєю, своїм життям)
-
Причому це у всіх моделях стосунків. Мої батьки неймовірно добрі люди. І їх місце біля мене. Але жити під одним дахом 24/7 ніколи не міг. Навіть якщо величезний дім. Не тому що вони заважають, скоріше навпаки. А у випадках, які описує Ганна, тимчасова розлука йде на користь всім. Не без виключень звичайно)
-
Всё бы отдал, чтобы меня папа сейчас выбесил)
-
Мне 24 но я сейчас бы все отдала чтоб моя семья тут была рядом)) как только разъедетесь, поймёшь что такое взрослая жизнь и захочется обратно((( я без родителей уже несколько лет живу, вижу два раза (и то если повезёт) в год и я удовольствием хотела бы чтоб меня сейчас так «поругали» 🙈😀🥲
-
Їм по 50 Рано
