I’ll second that! Та сама історія, насправді. Ще скажу, що все в порівнянні визначається. Можу сказати, що зараз для мене, напевно, нема ідеальноі краіни, де би я хотіла жити на всі 100%.
Цього року в мене було досить насичене літо. По-перше, була в Украіні. Почувалася дуже некомфортно, всюди напруга, водії-ідіоти (пробачте, але так і є). І це я не привʼязую до війни аж ніяк. І навіть на тлі прекрасного Львова, гарних кафешок з гарним сервісом , і найшвидших медичних послуг- їхала назад з думкою, що добре, що їду вже.
Далі була в Німеччині, та частина, яка межує з Італією, Австрією, Францією і Швейцарією. Краса неймовірна! Всюди зАмки, квіти, термальні води . Але зовсім не привітні люди, дуже дивні правила , купа арабів і москалів, таке враження, що відсотків 70 від всього населення. Так, я не толерантна до того, вважаю, що Європа робить і вже зробила собі велику біду тим. В більших містах теж купа бомжів, переважно циганської зовнішності. Абсолютно не моя країна.
В Канаді мені теж багато чого не подобається. Застарілі підходи й деякі технологіі, дуже повільні зміни у всьому, часом неадекватні умови для того ж працевлаштування. Весь той нетворкінг - ну теж таке собі. Купа абсолютно не амбіційних людей, які все життя розкладають консерви на полицях в магазині, і паралельно з тим нереальна конкуренція на щось за 20 тис ЗП в місяць 😂. Одним словом, всюди своі проблеми. Але тут якось дихається легше чи що, простір, я його відчуваю на всіх рівнях сприйняття. З Нью-Йорку верталась у Вінніпег теж з відчуттям - нарешті я вдома.
І я ще вірю в те, що одним людям добре в одних географічних локаціях, а іншим в інших. І обʼєктивні причини й чинники тут ні до чого, це про внутрішнє відчуття.
