1. Люди можуть змінювати щось не тільки коли погано, не всім обов'язково, щоб аж прижало, щоб щось зробити.
Філософія Don’t fix it unless it’s really broken зручна для виправдання, коли не можеш прийняти незручне рішення, але є також люди, які йдуть за іншим досвідом і вищим рівнем життя, приймаючи ризики і втрачаючи в моменті, але виграючи на довгій дистанції.
2. Логіка переїзду в більш розвинену країну з менш розвиненої очевидна. Якщо єдиним критерієм буде кінцева кількість кешу в місяць, багатьом було б вигідніше взагалі лишатися в Україні.
3. Не знаю, як зараз, але 2 роки тому в Польщі всі чекали великої війни (як і в Європі в цілому). Що таке війна, люди вже встигла зрозуміти, на цьому етапі прийняття рішення уже не до порівняння зарплат, коли мова про те, щоб твої діти ніколи не опинились в окупації.
4. Якщо у людей це не перша імміграція, вони так чи інакше знають, що перший час їх очікує падіння в усьому: комфорті, статусі, грошах. Всі ці емоції і ниття, що все тут погано - це в моменті, емоції по ситуації, якби все дійсно було так погано, тут би вже нікого не було. Всі періодично падають у відчай, тому що іноді перестаєш розуміти, навіщо це все і здається, що перспектив немає і от тоді все дратує. Всі так чи інакше це переживали, просто 20 років тому не було чатів, в які це можна вилити і всі тихо плакали вдома в кутку.
5. Іноді, навіть маючи хороше життя, людина ясно бачить свою стелю і ця стеля їй не подобається. Якщо є достатньо сил на нову спробу, не використати її трохи тупо.
6. Історія, коли з 10000 євро відкинулись на мінімалку в Канаді - мені якась дивна, якщо чесно. Мали 10000 на місяць і ніяких накопичень? Якщо мали накопичення і працюють за мінімалку, а не вкладаються в кар'єру тут - мабуть же це робота для PR і їхній шлях тут насправді ще навіть не почався? Якщо так, то які висновки тут ще можуть бути, ще рано, подивимось через 10 років, хто де.
