Не можу не поділитись, свіжий лайфхак «як швидко здати кров в DynaCare» від нашої бабусі )) Метод «не для всіх», канєшна.
#медицина
————
Розповідаю. Чергове.
Кожні три місяці я здаю кров на аналізи. Так мій домашній лікар захотів. Він індус, він дуже уважний. Одне погано - у нього нога сіпається. Отак сідає і починає ногою сіпати. Мало того, що я за нього дуже переживаю, так це ще й неслабо відволікає! Хороша ж людина і отака біда…
До суті.
Щоб здати кров, треба взяти апойтмент, по нашому - записатись. Але, розумієте, воно буває так, що вільний апойтмент буває на той час, коли вам незручно, або взагалі аж через дві неділі, а треба зараз. І тоді люди просто їдуть у живу чергу з надією, що хтось свій апойтмент пропустить або у лаборантів буде вільний час. Звичайно, вас приймуть, але чекати довго, я колись чекала дві години.
І тепер я завжди перша, бо приїжджаю з ранку!
Лабораторія відчиняється у 7.30, але десь біля семи вже чимала черга. Тому я сідаю на автобус у 6.05 і в 6.18 я вже на місті. Наступний автобус у 6.45 і то вже пізно. Тобто мінімум півгодини я там одна, парковки пусті, нікого, сходить криваве сонце, я сумно і одиноко сиджу на розкладному стільчику, який беру з дому, читаю фантастичний роман.
Більше ніхто не бере, вся черга стоїть і заздрить. Я одна така неповторімая.
Зато я перша! Бачите на табло? О.
Потім починається реєстрація, чи ви зранку їли? А коли їли останній раз? Все таке.
Потім лаборантка кричить Наталія, я кричу я тут, вона радіє мені, як рідній, і ми йдемо. Цього разу лаборантка була з Польщеі і ми трохи пообнімалися. Її звати Молгожата, але тут її всі кличуть Молга, бо не можуть вимовити. А я запросто. Це зробило її щасливою.
А далі було те, чого не було ніколи в моєму житті!
Вона не попала в вену.
Дуже вибачалася, ширкала тією голкою туди-сюди, без результату…
Потім позвала: Аня! Так і сказала: Аня. Мʼяке н. Канадці так не вимовляють. Вони зазвичай говорять Ана.
Ми знову пораділи. Я сказала, що у мене теж є своя власна Аня.
Та, інша Аня, принесла їй якусь нову штричку. З якимось зеленим пластмасовим бантиком. Я не знаю, що то за штричка, мабуть, Леся знає, бо вона медик, і може навіть напише, що то є. Але нова штричка була успішна і кров взяли.
Потім ми знову трохи пообнімалися.
Потім я пішла.
Потім повернулася.
Забрала стульчик.
І нову пішла.
Було 7.45. І я була вільна!
Фігня, канеха, але ж треба про щось писати. Бо деградую. Ознаки вже бачу.