Мені здається, що проблеми повʼязані не з Канадою, як такою, а з самим фактом «життя іммігранта» в іншій країні. В сенсі, що таке ж відчуття могло накрити і в Австрії, і в Аргентині, і ще десь, де людина зіштовхнулась з «таксами, поганою роботою».
Більшість іммігрантів це відчувають в якийсь момент. В тій чи іншій мірі - когось криє дуже сильно, прям до стану депресії, когось слабше, до стану «якесь млять все униле навкруги, та і хєр з ним». У когось це швидко проходить, у когось може тягнутися довго. Універсальної пігулки немає, нажаль. Наведені вище поради звернутися до спеціаліста підтримую.
Ще можна спробувати зосередитися на актівітіз, які персонально вам приносять задоволення (тільки якщо це не бухлішко - воно лише інтенсифікує стан в довгостроковому періоді). Ну, типу, «я зараз на роботі, яку ненавиджу. Ну та і хєр, мені залишилося ще… 2 години сьогодні, і зміну завершено, і я піду (додому грати в Хбокс/в кафешку з улюбленими суші/грати в Монополію/додивлятися фінальну серію серіалу під ковдрою на мʼякій подушечці/читати нову книжку, там такий сюжет розгортається/робити відео дзвінок друзям в іншому місті/краіні, так класно з ними спілкуватися, тощо). А робота ця срана - це таке, це просто спосіб мати гроші, щоб робити оте, що мені подобається.