Ось знайшов розповідь українки, яка вийшла заміж за індіанця.
На жаль, багато українських іммігрантів роблять висновки по кількох сотнях індіанців Вінніпегу і не вивчають історії корінних народів. Мої батьки, привізши мене малою до Канади, також мали думку більшості, не захотівши розбиратись в історії. Я працюю з Indigenous People дуже близько вже понад десять років. В мене багато хороших знайомих 30-40 років з Indigenous. Ще більше людей, з якими працюю професійно надаючи допомогу. В багатьох можна побачити травму, страшну травму. Школи дали їм відчуття інакшості, бо вони були сегреговані від інших канадців. Тобто змалечку тобі кажуть, що ти інакший, тебе треба переробити. Такими потім виростають і їх діти.
Що таке 6-7% населення Канади? Для більшості ці люди є такими, про яких можна забути або вони не варті уваги, на жаль. Расова дискримінація протягом усього життя - це реалії більшості. Нерозуміння їх традицій та неготовність взагалі визнати, що ці люди живуть за традиціями і ці традиції мають важливе місце у їх житті. Тут писали про час. У ініданців особливе ставлення про час. Вони можуть часто спізнюватись, але треба розуміти, чому так. У них навіть є приказка про свій час Indian time, за яким вони живуть.
Дуже добре це все розуміють вже діти іммігрантів, які народжені тут, які змалечку живуть в середовищі, де є індіанці. Навіть у тих самих звичайних школах North End.
За свою роботу я бачила все, що можна тільки побачити: і згвалтованих, і наркоманів, і вбитих та поранених. Я відкачувала людей від передозу, надаючи першу допомогу.
Однак це не всі такі. Більшість хоче жити добре і щасливо, як і звичайні канадці. Але вони не знають, як це зробити. В школі їх не навчили. Їм привили, що вони інакші, що вони не такі, що вони ніколи не досягнуть успіху. Так вчили їх батьків, такими ставали і діти. Ось навіть зараз в даний час вони своїх дітей також не можуть навчити, що вони можуть бути успішними. Бо вони ніколи не знали як, вони були ніхто для інших. Ви справді рідко побачите індіанця серед програмістів чи лікарів, але не тому, що вони чимось гірші, а тому, що їм доступно значно менше ресурсів під час дитинства, щоб сформувати бажання щодо конкретної професії. Це як в Україні в колгоспі колись, де працювали як роботи на полі з покоління в покоління, коли в Канаді все це робили машини давно.
За увесь час в цій групі це вперше я бачу, коли людина з нових іммгрантів пише про цю тему. З майже 3000 людей за увесь час, що я тут. В тому числі і я. Чому я і інші не пишуть про це? Тому, що ми знаємо, що більшість не зрозуміє, бо приїхали сюди у зрілому віці з уже сформованою думкою.
До речі я вийшла заміж за Metis та народила дітей. Коли я про цей план сказала батькам, вони навіть не захотіли зі мною розмовляти фактично. Вони соромились казати про мене та мою сім"ю своїм знайомим. Ми не спілкувались кілька років, поки вони не почали приймати мою сім"ю.
Що таке дискримінація по расі? Я зі своїми дітьми прийшла до Assiniboine park на playground, де були інші сім"ї. Мої діти мають вигляд індіанців, бо батько Metis, це видно. Біля мене були кілька сімей з дітьми. Я спілкуюсь з дітьми англійською. Мої діти, малі діти, пішли до тих інших дітей і я почула, що мама каже своїм дітям російською чи українською мовою вже не пригадаю: ідіть геть від тих двох хлопців. Вони не думали, що хтось інший може розуміти їх. І між собою дві мами казали, що мої діти можуть мати хворобу. Я нічого не сказала їм, бо я розуміла, звідки таке ставлення.
