Помер Пеле...
Кожен день вічність відкусує наше життя, оточення, наше середовище, що ми звем ЖИТТЯМ. Фінальним відкусом буде наше життя. Але це нормально. Це природньо. Не природньо, це коли орківська бомба вбиває малечу. Що сказала перше слово, або дівчину щойно ставшою жінкою, чоловіка що хвилину назад став батьком або відкрив новий закон фізики, не природньо коли бабуся привезла подарунки на які працювала і збирала гроші в Італії десять років, а дарувати нема кому, бо їх вбила бездушна путінсьська бомба, не природньо коли я хотів, щоб моя країна була найкращою, а тепер молюся щоб моя країна, просто була! Тож, я не плачу за Пеле, я плачу за моєю Україною! Слава Україні!