Українська Манітоба
-
Я теж не маю довіри до подібних гастролерів. Але можна донатити у відомі фонди чи наприму в бригади. Стверджувати, що всі крадуть і тому нікуди не донатити - свідома брехня. Більшість дронів і автівок закуповуються на пожертви.
-
Доброго дня! Шукаю викладача англійської офлайн у Вініпезі для дитини 7 років, район Сент Вітал. Відгукніться в особисті🙏
-
З пр під 5% перший внесок Без пр від 10$. Але я не знаю про який будинок ви думаете але щось схоже на будинок на сьогодні коштує десь 350.000$ і з усіма проперті таксами,страховками життя вас та вашої дружини,страховка будинку,ленд трансфер такс,комуналка буде вам коштувати мінімум 3000$ в місяць це якщо ви % зафіксуйте на 3 роки
-
він вже є в мережі? хочу подивитись Я ось до 5 ранку 24 лютого жив нормально, 13го відмітив день народження, 23 сходив на обєкт встановив сигналізацію, посміялись з братом, що тільки кончений в 21шому сторіччі може почати війну, і я мотивував все це тим що весь світ може зробити ізоляцію і жодна економіка не витримає. А провинувся 24го в 5 ранку від вибухів. А ми з Харкова, і те що бачив я за рік пілся початку повномаштабноі війни - краще б не бачив.
-
Ірина Курман дякую за підтримку. Фільм виправдовує росіян, не було блокади, не було геноциду, був виїзд з міста, зелені коридори і навіть ОБСЄ!, мама боїться чого завгодно, а не того що їх живцем завалить від авіаударів в непристосованому підвалі… Ірина, прохання поставити в пості хештег #Юрик. Цим флеш-мобом ми вимагаємо закрити фільм для прокату в будь якій країні. Ну може росія із задоволенням покаже цей фільм у себе. Бо ми самі фільмом #Юрик підтверджуємо їх брехню. Маріупольці обурені та їм болить від цього «шедевра» не те слово. Natalya Dedova детальний опис фільма, окрім брехні про блокаду, про Маріуполь ще й повний список низкосортних кліше недоречних в контексті фільму.
-
Ірина Курман Анатолій Миколайович Дебелко. Відгук моєї дружини про фільм "Юрчик"... Мене звуть Алія. Я онука, донька, сестра та тітка виживших в Маріуполі навесні 2022 року. Вчора подивилася цей "шедевр" в якому немає навіть краплі правди про те пекло, що там було. Це навіть не "ляпи", це свідоме перекручування реальності. Яка евакуація від OБСЕ? Вони чухнули з міста в перші же дні. Які "зелені коридори"? Їх не було взагалі! Люди, в кого ще вціліли авто, вибиралися на свій страх і ризик. Які сповіщення? Зв'язку, світла, опалення, газу та води не було вже з перших днів березня. Які могли бути дзвінки до Естонії? Цей фільм можна просто по кадрах розбирати і в кожному суцільна брехня. Моя мама з бабушкой жили по вул. Азовстальська, 9. В підвалі звичайної "хрущовки" п'ятиповерхівки майже півтора місяця жило 70 людей. 70!!! Свічки економили, воду та їжу добували з ризиком для життя. Трупи виносили і просто складали на вулиці. 14 квітня до їх підвалу прийшли кадиривці і вигнали всіх на вулицю, а самі пішли грабувати вцілілі квартири. Моя 63-річна мама тягнула на інвалідному візку неходячу 83-річну бабцю до Виноградного пішки!!! Звідти вже їх дирівці перевезли до фільтраціонного табору в Старобєшево. Сестра з чоловіком та двома неповнолітніми дітьми на початку березня була в Кіровському районі Маріуполя. Це район з іншого боку Азовсталі. В них вже не було машини. Вони вибрались з Маріуполя 15 березня, як це відбувалося з двома нажаханими, голодними, неповнолітніми дітьми, треба писати окремий пост. Але дякувати Богу і добрим людям їм вдалося дістатися до Бердянська. А потім до Німеччини. І ми з сестрою ще довгий місяц не знали, що з мамою, як і вона нічого не знала про нас. Люди були покинуті владою і міжнародними організаціями напризволяще! Якщо наше суспільство ще не готове до правди, краще взагалі нічого не знімати. Прошу, ім'ям виживших і тих, хто залишився там назавжди, не дивиться цей фільм!
-
Про цей фільм пише Кіпіані? Вже десяток френдів написали про художній "оснований на реальних подіях" фільм про Маріуполь. Дивитись не буду. Втім зрозумів, що претензії навдивовиж схожі на мої власні до фільму "Заборонений" про Стуса. Перша і головна - беручи тему автори мають зважити передусім чи "витягнуть" вони її. Одне діло запороти якусь абстрактну історію доярки з Хацапетівки. Інша справа - профанувати останні дні поета номер один чи зовсім свіжий досвід півмільйона людей. Реальні життя й трагедії завжди страшніші й цікавіші за фантазії сценаристів і режисерів. Тут придумали холодильник з ембріонами "мільйона українців", там виссали з пальця лінію з кагебістами-геями. Нафіга? А тому шо я митець і так хочу. Делікатності при роботі з матеріалом, який кривавить - нуль. Бути в історії і вляпатися в неї - різниця є. www.facebook.com/551222409/posts/pfbid037yBPj62mL9bRpN8xVbuDqtjK5MkvPqS5GzLpinRQEXoxxzncvutVLsg47ubn6w8Ll/?mibextid=Nif5oz
-
От прямо отак зі швидкої виносять сповиту дитинку і передають на ту сторону. Без супроводжуючих, без документів, звичайне діло, чо. Крупним планом обличчя Юрика, який розуміє, що не встигає вчасно попасти за кордон. Щоб глядач второпав трагічність запізнення, знову крупним планом обличчя мами: «Доки ти живий, житиму я». Тобто, референс такий — якщо Юрик встигне до четверга перетнути кордон, мама буде жива, якщо не встигне, мама помре і винен в цьому буде тільки Юрик. Боневстиг. Спойлер — не встиг, мама загинула. Ранок. Юрик. Кордон. Гарна жіночка у формі чемно розмовляє з Юриком і хоче забрати його до офісу, щоб зʼясувати, чому дитина без супроводжуючого. Прикольно! Немовлятам можна без супроводження, а Юрику ні. Юрик виривається і тікає, перебігає через кордон, який відмежовано мотузочкою і натрапляє на журналістів, яким і розповідає свою історію. На підтвердження своїх слів дитина роздягається і демонструє спину, на якій записано телефон мами і родички, яка має зустріти Юрика на кордоні. На цьому епізоді навіть камінь заплаче, бо… Можна, я не буду поясняювати, чому? Вопщім, всьо харашо закінчилося. Юрика забрала тітка, він передав їй листа від мами. Тітка прочитала листа і повернула Юрику, бо, як виявилося, лист був адресований йому. Тут повний маніпуляцій і пафосу текст, який знову вичавлює з глядача сльози, бо Юрик розуміє, що мами більше немає. А, ще трошки про Маріуполь, який зображено у фільмі. Мама Юрика готує їжу на вуличному кострі і поряд з нею стоїть чистесенька рожева мисочка і сяюче сріблясте відерце для шампанського (хм, не вистачило бюджету на реквізит і взяли перше, що знайшли на майданчику замість каструлі?). Ненуачо, ми багата країна, у нас в кожній хаті поряд з унітазом стоїть відерце для шампанського, нічого дивного. І зроблений наш посуд з такого матеріалу, що жоден костер його не закоптить. — Мамо, чим писати телефон? — Хною, тільки хною! Погодьтесь, теж нічого дивного. Ви ж, коли збирали тривожну валізку і три тижні жили у підвалі, теж першим ділом взяли з собою хну? В нас же цієї хни завались. Теж у кожній хаті лежить по три упаковки біля ікони Бандери. До речі, чому у підвалі не було ні портрета Шевченка, ні Бандери? Недоработочка. І взагалі не так вже і погано було в тому окупованому Маріуполі — світло, вода, звʼязок, пічка, чистий посуд і зручне ліжко з подушками, ковдрами та чистою білизною теж були. ОБСЄ було, все було. Якось же жили люди, чого робити з цього трагедію? І це я тільки навскидку, не дуже прискіплюючись перелічила ляпи, які мені різали око. Якщо вам здалося, що мені смішно, ні. Я зла, як сто чортів. Перечитайте ще раз щоденники з попереднього посту і спробуйте уявити себе на місці Тані, Інги, Інни, а потім їхніми очима подивіться «Юрика».