Ви знаєте, мене це теж раніше дуже тригерило, бо мені здавалося, що це вайб типу "ви недостатньо настраждались". А зараз я сама стала така 😁 У мене є знайома, яка приїхала з чоловіком в Торонто, ми з нею переписувались ще на етапі, коли вони обирали, куди їхати, у неї важка депресія від стресу останніх 2 років, англійська нижча за середню (у чоловіка нульова) і грошей на двох $2000. Звісно, що з такими даними Торонто - прям те, що треба, і їй з усіх боків казали (не тільки я), що це самогубство і дорога в ще більшу депресію, що можна приїхати в інше місто, підтягнути англійську, освоїтись, але вона сказала, хто не ризикує, той без шампанського і все таке.
І от вона зараз пише мільярд постів про те, як у неї немає сил, нема де жити, немає відгуків на вакансії, нічого немає і їй гірше і гірше. Я їй вірю і співчуваю, але нещодавно вона написала великий пост, як їй не допомогла якась ГО і взагалі як тут токсично приймають українців інші українці і взагалі треба ж мати якесь співчуття. Я тут трохи вскрилась, прийшла в коментарі, акуратно і ввічливо висловила дещо протилежні тези і тут же набігли люди, які понаписували, що я токсик неемпатичний і от якраз через таких як я людям тут некомфортно і небезпечно.
В той же час я як людина, яка сама тут два роки тусує, якраз і не розумію, навіщо а) самостійно створювати собі проблеми і обирати завідомо найгірші варіанти і б) продовжувати бути в історії, де їм погано і все одно лишатися. Наприклад, позиція Кирила (тут в чаті), якому не зайшла Канада і який абсолютно точно знайде собі варіант краще для нього, викликає повагу, але ниття - ну ні. Тобто коли ти сам проходиш якісь складнощі, вже важко у інших людей сприймати їх як щось реально непереборне.
PS. Ниття з приводу маленьких речей ок.
