Бажаю здоров‘я, доповідаю.
Важку техніку в Соледар гімнюки заводити досі бояться…
Штурмові групи чмонь лізуть як навіжені, займають хати, окопуються. Ними рухає тільки бажання вижити - такий же стимул гнав вперед червону армію. Ще колись мій дід розповідав, як в них був автомат один на чотирьох і вони бігли вперед з криками «сука» і так швидко в надії вижити. Тут те саме…
Різні аналітики із-за бугра нас вже похоронили, Соледар здали… Ні, поки ми ще тут, я не знаю скільки ще треба, але стільки скільки треба… Я б з радістю поїхав назад у Бахмут, пробачте, якщо не сильно патріотично, але кожен з нас хоче жити, а тут пекло…
Одне, що відрізняє Соледар від Бахмута - тут немає цих туристів, які масово понаїхали в Бахмут і знімають там піарні відосики… Сюди їхати бояться, бо в Соледарі немає живого місця для зйомок і бої на вулицях… Тут в центрі може убити випадково.
Наша арта працює, але і їхня розбиває околиці квадратами щодня…
Штурмові бої - це дуже страшно скажу вам. Більш страшно, ніж під обстрілами арти в окопі, бо неможливо спрогнозувати нічого, а мозок болить від концентрації уваги…
Але радує те, що ці свині стільки людей поклали за ці 5 місяців, які вони штурмують Соледар, а Бахмут взагалі з весни…
Пізніше ще вийду на зв‘язок.
