Вітаю! Дружина попросила закинути, можливо буде цікаво, кращого каналу не знайшов, так що сюди кину :)
#===
Приходьте на документальну виставу «Маленькі милі дупки» і запрошуйте ваших англомовних друзів (вистава супроводжується синхронним перекладом, всю інформацію англійською додам в коментарях)
У документальній виставі «Маленькі милі дупки» ви почуєте історії трьох українських матерів, яких війна закинула на інший континент. Вони врятували своїх дітей. Але що вони відчувають, що їх мучить і як вони справляються з проблемами й викликами?🤔
✅ Зареєструватися можна за посиланням:
forms.gle/VSCzDKty5FpRbtKv6
🔹 Дата: 15 жовтня 2023
🔹 Час проведення: 20:00 за Києвом / 10:00 за Ванкувером
🔹 Місце: онлайн-платформа ZOOM
Кожного дня в Україні гине дитина. Вже більше пів тисячі майбутніх вчених, митців, інженерів, аграріїв та будівників майбутнього навіки вкрала в України країна-агресор. Більше півтори тисячі скалічила фізично. А скільки болю завдала маленьким душам?
Запрошуємо на зустріч із нашими героїнями з Канади.
👩🦱 ДАРИНА: «Я із Запоріжжя, але ми зустріли війну у Львові, десь за місяць до початку вторгнення. На моїй роботі почали дуже сильно пресувати, що всім дуже треба виїжджати. В один день нас всіх зібрали в одній з кімнат на студії. Якщо коротко, то сказали «Ви всі помрете, якщо не виїдете. Буде страшно, буде погано, треба валіть».
👱♀️ АННА: «"Масковская радня”, яка всі роки так “валнавалася”, аби тебе не порізали “бандеровци”, САМА встромила ножа в спину з початком “Спєциальной Воєнной Апєрации”. Замість слів підтримки, захисту та протестів проти геноциду, все, на що вони спромоглися – це рекомендація вимкнути телевізор і не дивитися пропаганду “властєй ваших украінскіх діктаторов”. Як виявилося, люди зі східних регіонів, яких обвинувачували завжди в зраді народності, розмовляють та бережуть державні цінності вартістю власного життя, нічим не поступаючись решті жителів України… Шкода, що саме жорстока та кровопролитна війна розставила все на свої місця та відкрила очі на те, що з такими родичами й ворогів не треба, а з такими патріотами-односельчанами гуртом русню легше бити!»
👩 ЮЛІЯ: «У якийсь момент я зрозуміла, що не можу чути плач своєї дитини. Після всіх історій про дітей, які я прочитала, його крик дзвенів у мене у вухах тисячами криків малюків, які лякались вибухів, втрачали близьких, яких ґвалтували, катували, яким стріляли в потилицю. Я одночасно хотіла бігти від нього світ за очі й загорнути в обійми. Загорнути всіх їх. Це розривало зсередини».
Документальний театр – про життя тут і зараз, розповідає історії без художніх прикрас і домислів. Разом із акторами різні життєві обставити проживають і глядачі. Тож радимо долучитися до театру і вам!
