Мені подобається Канада, місто, де я живу, район, дім, лендлорд, школа, робота, сімейний лікар. Я б хотіла тут залишитися назавжди. Я не за грошами сюди їхала, а за комфортом і майбутнім для себе і дітей. Для мене це прекрасно, коли нікому нема діла до того, як ти виглядаєш, виховуєш дітей, чи ходиш в церкву, чи переш білизну в неділю, тощо. Коли зустрічається поглядом з незнайомою людиною, вона тобі посміхається, а не нахмурюється і думає, що це за дибіл на мене вилупився. Діти дуже гарно адаптувалися в канадських школах. Навіть мій сором'язливий син завів собі товаришів і недавно у творі написав, що в Канаді він живе своє найкраще життя. Позашкільне і позаробоче життя у нас теж дуже активне. Спорт, басейн, англійська, програми для ньюкамерів, інжинірінг курс, в'язання гачком. Вільна від активностей у нас тільки п'ятниця. На літо заплановано три табори для однієї дитини і один для іншої. Була б у нас така можливість все це відвідувати в Штатах чи Європі? Чи прийняло б нас, емігрантів, суспільство так гарно, як в Канаді? Може так, а може і ні. Я вже навіть не порівнюю з Україною, де навіть діти втрачають надію і мотивацію вчитися, коли попереду бачать шлях школа-армія-війна-смерть. Так, в Канаді купа своїх мінусів, і можна вічність нити про медицину, великі податки, низькі зарплати, поганий сервіс, несмачну їжу. Але тут люди можуть дозволити собі спокійне життя. Для мене це розкіш, бо я задовбалася останні років 10 жити в суцільному стресі за теперішнє і майбутнє.
