У мене всі претензії сподівання залишилися в 2014. Може в 2015 останні розтанули: не було нам ані безоплатних мовних / професійних курсів, ані фін допомоги відшкодування втраченого майна, хоч би формального, ані статусу біженців, як з 2022 почали громадянам України допомагати. А ми якісь «внутреннєпереміщені»/ переселенці як були так і зосталися, які скрізь зайві. Ну, що ж. Насильно милий не будеш/ колгосп діло добровільне. Якось самотужки виживали. У когось за кордоном діти вже народилися, і в школу іноземну десь пішли. Хтось іпотеку / кредит взяв. 10 років то великий термін. Аж ось у країни до мене/ до інших «переселенців» тепер ось через 10 років виявляється купа претензій. І саме оце дивує.