Переглянув нове 2,5-годинне інтервʼю Дугіна.
Мушу констатувати, що оновлений російський дискурс, спрямований назовні, доволі успішно мімікрував під дискурс європейських та американських консерваторів, а тому може знайти схвальний відгук у відповідних колах. Акценти робляться на найболючіше: розмивання гендерної та національної ідентичності, очевидну схильність нових лівих до тоталітаризму, мутацію демократії від влади більшості до влади меншин, маргіналізацію християнства та ін.
Треба визнати, все це дійсно відбувається і Дугін грає на цьому, вбудовуючи росію в умоглядні лави захисників традиційних цінностей, культури та віри. Тобто він говорить, що вони воюють саме за це, а не просто захоплюють території та вбивають людей. І попри всю очевидність та нереалістичність цієї брехні, звучить вона доволі переконливо.
Звісно, притомний інтервʼюер спитав би, як співвідноситься захист російської ідентичності з масовим унітазним мародерством. Або як можуть захистити християнство ті, хто не зміг захистити його від експансії на власній території, і чому зараз у москві відбуваються мільйонні намази, а не молебні. Ну або хоча б про те, навіщо «солярному» путіну найдорожчі в світі яхти та палаци, якщо він такий ідеаліст, як його продає Дугін. Опонувати пафосу та ефемерності потрібно конкретикою, але хто ж там таке зробить.
Висновки наступні:
1. Нам негайно потрібні освічені та харизматичні консервативні спікери, які могли б працювати із західним істеблішментом та аудиторією загалом. Бо інакше там буде Дугін та подібні йому.
2. ПЦУ, УГКЦ, Католицька церква та протестантські деномінації в Україні повинні стати не просто релігійними установами, а повноцінними партнерами МЗС та СЗР і мають активно працювати з християнськими спільнотами на Заході, переконуючи, що саме Україна захищає християнський світ, що насправді й відбувається.
3. Судячи з усього, Дугін не надто сумує за донькою, але це не привід не допомогти їм якнайшвидше зустрітися.