Сьогодні був другий день, на двотижневих курсах англійської в церкві св. Володимира в Калгарі. І нас водили в український музей при церкві, де дві кузини приблизно 70 річного віку, розповідали історію імміграції ще в 90х роках 18 ст. Їхній прадід сім’єю переїхав до Канади у якості фермера. Вони переїхали до Квебеку, далі в Манітобу. Де трохи підшабашили і поїхали далі, де започаткували своє фермерське господарство. В перші дні вони жили в шалаші, потім збудували дерев’яний будинок, за 12 років досить пристойно то всьо розвинули. Англійську вчили самостійно, можна сказати на слух. Без всяких шкіл. Дивлячись на ті фото, я задумався над їхньою історією імміграції і тим, що зараз відбувається з українцями зараз. І зробив наступні висновки.
1. Люди які іммігрували раніше навіть 10 років тому вже є канадцями. Їм довелося пройти досить важкий шлях. Вони вже навіть мислять інакше. Навіть допомагаючи сьогоднішнім мігрантам, вони сприймають нас, як дуже бідних, нещасних людей і очікують від нас слова подяки, а не як тут все погано. Вони живуть тут давно і як прийнято у канадців, взагалі не обговорюють теми чийогось житла, грошей і т.і. Тому своїм скігленням, ми тільки дратуємо місцевих і не дивно, що деякі прямо кажуть, щоб валили назад, якщо не подобається.
2. Людей, які приїхали у 2022 році теж цілком можна зрозуміти. Хтось приїхав з України, а хтось давно жив в Європі, але до Європи, років 10 тому, мріяв про Канаду. І Канада, як і США 10 років тому, були досить круті країни у порівнянні. Але Європа значно просунулася вперед, новими технологіями, багато збудовано, дуже розвинули інфраструктуру, реставрували історичні об’єкти, а от північна Америка якось не дуже просунулася у цих напрямках, а є речі, які тут легалізувалися і для когось не прийнятні(наприклад канабіс) і тому у українців, велике розчарування цими країнами. Звісно, що не у всіх. Тільки то велика помилка, казати про це тим, хто тут вже давно. То ми в Україні чи Польщі звикли скаржитися на все, поляки не виключення. А тут зовсім інша планета. Я і сам так себе вів, але зараз запхну свій язик собі ж в сраку і буду ходити посміхатися і всім дякувати, бо ті люди(країна), що нас прийняли, ще й фінансують багато всього для нас, заслуговують чути тільки слова подяки. Хоча для новачків цей переїзд все ж таки стрес і його не можна тримати в собі, але писати ту дурню в чатах, у ФБ, чи записувати тіктоки, то якось тупо. Якщо ти дурень, то про це має знати тільки твоя сім’я і твій лікар.
Думаю велика помилка, обговорювати то в чатах де є старожили. Мабуть треба створити чат “анонімних невдячних Канаді” і пускати туди тільки по опен ворк перміту. :)
Я для себе, ще не вирішив, чи хочу тут залишитися. Побачу через рік, але точно буду пробувати адаптуватися і інтегруватися без шкоди для інших.
