Ну буду перша мабуть.
Я приїхала сама з собакою інвалідом. Перших два місяці жила у хвостів на острові Ванкувер, які спочатку допомагали адаптуватися, але вони не чекали що я на четвертий день по приїзду вже піду на роботу і намагатимусь заощадити гроші на вже самостійний переїзд, гадали що я буду все літо доглядати за їхньою собакою, онуками та городом, про що ми передньо не домовлялися. Але я їм вдячна за ті два місяці що в них жила, і мала змогу дійсно трохи заощадити грошей. Влаштувалася на роботу в супермаркеті. Спочатку було дуже важко і фізично і морально бо виявилося що не такі і толерантні деякі з канадців.
Пропрацювала рік, за цей час навчалася та мала це підробіток різного роду від вигулу собак до прибирання будинків. Бо як виявилося ціни на острові да і в цілому у Канаді кусючі.
Дуже важко було з пошуком житла з собакою цінник був і є космічним, це майже 80 відсотків моєї зарплатні, але якщо не сидіти на місці то і це вирішити можна. Звичайно було всяке, жила і у підвалі і було що день був на вулиці але не здаватися це саме мабудь головне!
Зараз маю підвищення на роботі, орендую нову однокімнатну квартиру у найчудовішому тихому туристичному місті. Купила авто, не нове але авто моєї мрії, відвідала майже всі фантастичні краєвиди острова Ванкувер. Знайшла чудових людей які поступово перетворюються у добрих друзів.
Що бентежить то це що для тримання ПР треба більше часу для балів ніж є у мене з тим що маю зараз.
Перший час дуже дратувало неквапливість і бюрократія у сервісах майже у всіх напрямках, бо звикла до інших сервісів, але знову треба вчитися і цінити кожен труд.
Не знаю мабуть нічого корисного не написала, але всім бажаю тільки успіху як виявилося для на українців нового життя.