На Венеційському кінофестивалі показали російський пропагандистський фільм "росіяни на війні" режисерки Трофімової, яка сім місяців незаконно пересувалася по території України разом з окупантами.
В описі до фільму Анастасія Трофімова (росіянка, яка проживає у Канаді) зазначає, що картина є "антивоєнною". Вона стверджує, що це її "відчайдушна спроба зрозуміти рідну країну і свій народ".
У Reuters наголошують, що режисерка без дозволу приєдналася до батальйону, що просувався Донбасом, щоб отримати рідкісні кадри російської армії. У фільмі вона показує окупантів, як "абсолютно звичайних хлопців з родинами, почуттям гумору, власним розумінням того, що відбувається в цій війні".
Трофімова, яка раніше працювала на пропагандистському кремлівському телеканалі RT, на пресконференції, присвяченій показу свого фільму, продовжила просувати російські наративи про "хороших рускіх".
Так, вона заявила, що за час, проведений з окупантами, "не побачила воєнних злочинів", а уявлення про російських солдатів як злих нелюдів на Заході з'явилося нібито не через тисячі їхніх злочинів в Україні, а через те, що "інших історій про них не розповідають". Вона також закликала "бачити один в одному людей", назвала російське вторгнення "трагедією для регіону" і сказала, що "такий шлях обрали політики, а не звичайні люди".
Примітно, що у фільмі жодним чином не згадується анексія Криму, зате повторюється кремлівська пропаганда про "громадянську війну" в Україні.
"Судячи з усього, цей фільм — чистий зразок російської пропаганди. Режисерка раніше працювала на Russia Today і щедро використовує знайомі їй інструменти. Це не дивує, дивує інше. Цей фільм мав премʼєру у Венеції, потім, наскільки я знаю, їде в Торонто. І ось тут уже наздоганяє чорне відчуття столітньої втоми від такого цинізму і нерозбірливості топових кінофестивалів.
Взагалі, там усе "найкраще" одразу. Для авторки війна і вторгнення почалися 2022 року, про Крим ані слова, зате згадується "громадянська війна" в Україні. Ще авторка каже, що росія дуже давно не брала участі у війнах і що для авторки в дитинстві війна була чимось геть далеким і абстрактним.
Певно, для неї так само не існували війни росії в Чечні, Грузії, Придністровʼї тощо. Ну і так далі. "Ми — малєнькіє люді, ніхто особливо не хотів воювати, хіба що за гроші, але ось наших бідних героїв вбивають в Бахмуті, ось плачуть їхні близькі, кому це все треба, ми ж за мір", — влучно охарактеризувала фільм українська режисерка і сценаристка Ірина Цілик.
