Ванкувер2022 🇺🇦
-
Я так понимаю если пропустил сроки надо просто написать им письмо?
-
Напишите в личку пожалуйста - ближайший перекресток и в каком направлении идет. Сейчас люди его ищут, как раз в центре
-
Дивні ви «не екстраверти»)) якщо ви дійсно такі, то нащо вам та соціалізація. На роботі просто скажіть що running errands, taking some time for myself, ну і так, сиджу дома вчуся)) ніхто від вас нічого не очікує, то все conversation starters, не домислюйте собі оце все))
-
Я от також в емоційну яму впала. Причому ще на тому тижні говорили, типу, ой, все якось налагоджується. А зараз лежу з температурою і думаю яке це дніщє, і нащо то мені все, хочу додому. Справді, без соціалізації дуже важко, особливо коли ви з партнером далеко не екстраверти😅І мова середненька, на роботі частина думає що ви недалекі, і так хочеться їм сказати, що якщо ми не можемо нормально спілкуватися англійською, це ще не означає що ми дурні. Доречі не знаю як у вас, а мене весь час на роботі питають після вихідного "скільки нових місць ми відвідали?", "чи їздили ще кудись окрім Ванкувера?", "а у туристичному челенджі приймаєте участь?", "як там англійська, навчаєтесь?", "а що ти зараз малюєш для себе?" і тд. І мене це капець вибішує🤬🤯 бо працюю я по 8 годин на ногах, мені фізично дуууже важко, я прихожу додому і можу тільки зірочкою лежати. І маю два розділених вихідних, і не встигаю ані відпочити, ані змусити себе на перший поверх спуститися у пральню, або щось по дому зробити. Ці новини весь час моніториш. І емоційно важко, і фізично. І наче не будеш ти їм всім це пояснювати, бо це немає сенсу, але це прям бісить. А ще знаходиш в інсту, у всіх все чудово, нормальна робота, потім спорт, зустріч з тоолпою нових друзів у Ванкуаері. В мене це тільки викликає думки що з нами щось не так🙈
-
Паша, спасибо за этот пост. Хочу сказать, что культура заботы о ментальном здоровье в Украине пришла относительно недавно, и последние годы до войны прям наблюдала очевидный рост взаимодействия со специалистами среди знакомых. Война отбросила нас в нашем психологическом благополучии значительно. И когда я задавала вопрос своему психотерапевту, мол, когда мы весь этот ПТСР разгребем, ответом было «Оля, не знаю, ведь травма еще даже не закончилась, война идет». А эмиграция - это, со слов психологов, как пережить большой пожар. Просто на минуточку осознайте масштаб нашей травмы сейчас. Так вот, я к чему. Если плохо, и никакие инструменты не работают: ни разговоры с собой, ни хобби, ни дети, ни прогулки, ни алкоголь, ничего, идите, друзья, к терапевтам и выписывайте антидепрессанты. Не бойтесь их. Жизнь играет другими красками, ты прям ощущаешь на каком-то почти химическом уровне, как иначе реагируешь на происходящее. У кого все не так критично, изыскивайте средства на специалистов: психологов, психотерапевтов; главное - не сидите и не ждите, что пройдёт. Время будет идти, жизнь будет проходить мимо, а оно, к сожалению, само не проходит. Берегите себя.
-
Не хочу сперечатися. Тільки висловлю свою думку. Такі твердження не працюють, вони викликають відчуття провини та знецінюють відчуття людини. Навіть якщо людина в теплі, і без ракет, це ще не означає що їй не може бути погано, і що вона не заслуговує на розуміння, та підтримку. Можливо їй ще їй погано від комплексу вцілілого та відчуття провини.
-
Ну у нас в Києві було три людини з якими ми спілкувалися. Ну це дуууже не багато😅 нам вистачало. Ну і звісно це були відносини, яким було десь 10 років. Звісно тут такого немає, плюс мова і менталітет. Але мозок хватається за старе, бо там все знайомо і стабільно😅
