Розкажу таку собі історію, літо, Монреаль, вирішили прогулятись побачити італійський квартал, смеркалось, стою з дітьми на автобусній зупинці, раптом старий бомж в смугастій ямайській шапці тягне великий сміттєвий бак на колесах і учепивсь до нас загравати, все французькою, вирішив що ми польки бо блондинки. Автобус не прийшов. Чекаємо наступний і так швидко в него радісно забігли) обертаємось, а водій знижує автобус і висуває пандус для інвалідних візків щоб бомж завіз бак! Той ледво його умістив, проїхав зупинку і застряг. І так спокійно все, хвилин 20 чекали поки витягне той смітник. Філософія) а донька каже, мамо, а він же і англійською і французькою володіє нейтив... Це я писала все щоб пояснити що ми чекали від бомжа негативу, а він просто жартував. Часом перехожі зупинялись потеревенити з ним. Їх права дійсно дуже захищені, вони мають де ночувати, мають виплати, мають їжу від благодійних організацій, церков, червоного хреста, сальвейшн армі, мерії, тощо. І головне що вони є далеко не скрізь в Канаді, і їх точно небагато в Монреалі. Маю знайомого українського психолога який з ними працював, вони мають навіть безкоштовних психологів. І безкоштовний героїн. Якщо їх права та потреби так забезпечені, то як вони забезпечені в працюючих канадців і у вас всіх!