Український Монреаль
-
Ну, я ж не в журналі "Ліза", це може для нудьгуючих. Не допомагає. Все складніше, нема ресурсу ніякого. Про ПР, я навіть, не читала. Я думала, що поїдемо додому, що війна скінчиться.
-
Я не мріяла про еміграцію. Ми їхали від війни, не з Польщі) Нас тут чекали і все добре. Про якісь там питання "здобутого щастя" ніхто не думав) і не думає. Вийде - добре, не вийде то не вийде. Складно переварити, що ти дуже далеко від дому.
-
Скільки коштує?
-
Я перейшла на оплату по лічильниках...мені так краще - що спожито - то і оплачено раз в два місяці...літом звичайно менше оплата
-
Оце воно і є. Маєте рацію. Ми теж все це пройшли. Роки лікують. Найтяжче було навідуватись через десятки років додому і приходити до висновку, що нічого там краще не стає. Ніби і комуняк заборонили, ніби як і 90-і бандитські роки вже пройшли, а як стався в 2004 перший майдан, то стало зрозуміло, що це не кінець совка, це тільки початок змін. Так воно і сталося. Прийшов 2013 рік і ми отримали підтвердження того. А сьогодні бачимо, що ця боротьба може бути іще довгою. Тобто "невизначеність" про яку ви говорили, вона реальна. Її можна потрогати руками вже зараз, навіть тут, в Канаді.
-
Нічого в Україні "краще не стає" - це якесь незрозуміле узагальнення. Невже не помічали зміни на краще в багатьох речах?
-
Дія))
-
Та, не можу, навіть, щось просте завершити) і голова розуміє, що тут безпечно і треба влаштовувались і забирати своїх і все одно журба)))
-
Я відповів на слова @Mykhtar99 , який порівнював 1990-і з приїздом через "десятки" років (2012? 2015? 2020?)
-
Медицина найкраща я вважаю.
