Не мої слова, але….
До країн, де зараз перебувають українці, прибувають росіяни. Складна тема, до якої ми зараз готуємося. І я попрошу разом подумати, що нам важливо врахувати.
Перебуваючи в країні, в якій шукали та вибудовували безпеку – зустріти тих, кого сприймаєш ворогами, джерелом небезпеки – виклик. І це може провокувати сильні різні емоції.
Що нам важливо пам'ятати, щоб зміцнитись і зміцнити дітей.
Ми – постраждалі від війни. Але ми – не жертви. Ми – носії сили. Це – наш внутрішній статус.
1.Будь ласка, говоріть, (хоч в публічному просторі) українською. Так ви зможете ідентифікувати своїх
2. важливо говорити із учителем та директором школи – заздалегідь. Про те, що знаєте, що багато людей приїхало в країну. Що під час війни вчитися з ними нашій дитині небезпечно і травмуюче. Це як перебувати у постійному контакті із вбивцями. І саме слово росія – тригер для нашої дитини. І вона не зможе почуватися в безпеці. І ви просите подбати про те, щоб дитина не була в одному класі з приїжджими з цієї країни. (В коментарях багато історій, в яких країнах це можливо, а в яких - ні. І як можна впливати на ситуацію)
3. Створювати спільноту українців. В якій би були міцні зв'язки
4. Розповідати про країну, розповідати про те, що відбувається, бути провідником традицій та культури. Бути для жителів країни, що приймає, втіленням сили, етичності, гідності.
5. Дізнатися, як у конкретній спільноті, у конкретній країні можна (продуктивно) себе захистити. (викликати поліцію, дати відсіч, привертати увагу криком)
При дискомфорті, при відчутті небезпеки обов'язково звертатися за допомогою. (в Німеччині, Ізраїлі: якщо дитину ображають в школі чи садочку - всі «розборки» лише через вчителів та адміністрацію школи. І треба обов’язково скаржитись і просити допомоги! Як тільки починаються конфлікти чи дражніння. Важливо - дорослий не може «виховувати» чужу дитину (як прийнято часто в нас)
6. Самим не провокувати конфлікт
7. Намагатися розрізнити – людина хоче зрозуміти та прояснити те, що їй важливо, чи хоче зачепити та образити. Багато людей стало жертвами пропаганди. Є ті, з ким марно розмовляти. Є ті, хто шукає відповіді. Коли ми розповідаємо - спокійно і гідно свої історії, є шанс, що вони стануть на наш бік.
8. Нам важливо з режиму очікування небезпеки намагатись переходити в режим стійкості. (У цьому можуть допомогти психологи). Ми не шукаємо «хороших руських», але й розуміємо, що не всі, хто розмовляють російською – поводитимуться агресивно.
9. Зараз природньо і нормально не довіряти тим, хто виїхав з росії, природно відчувати роздратування, гнів, ставитися з упередженням. Важливо – бути пильними, але намагатися не бачити в кожному, хто розмовляє російською за кордоном - джерело небезпеки. (Багато хто виїхав з країни ще в 90роках. Вони підтримують Україну.)
10. Важливо самим не ставати булерами. Ми маємо право себе захищати – але мститися всім росіянам, і створювати прецедент, де б вони почувалися і себе представляли жертвами – не на користь ані нам, ані Україні. Нам важлива не помста, а підтримка спільнот, компенсація та суд.
(спасибі Анна Римаренко і Ольга Кашпор – за допомогу, зверталась і до їх досвіду)
Якщо є те, що я не врахувала і що ви хочете додати, пишіть, будь ласка.
Обіймаю, Родино, де б не були.
