Є у мене родичі, вони зараз в Німеччині і якось так з війною ми мало спілкувалися аж до цього Різдва. Зідзвонилися, наговорилися і пообіцяла я фото зкинути… сіла вибирати фото: трішки з Монреалю, трішки з Торонто, трішки з Ванкувера, трішки з Альберти, трішки з парому, трішки з курсів, трохи з гір, трохи з Ніагари, трохи буддійських храмів, мечетей, трішки пальм і колібрі і щє дуже всього багато різного… тесли, монорельси, фестивалі різні, поля лаванди і тюльпанів, гелікоптери, круїзні лайнери, сайбертраки, і раптом зловила себе на думці що за все моє чималеньке життя не набереться стільки всього скільки чекало і вражало мене в Канаді, скільки всього за що мушу бути вдячна, бо ніколи ніхто і ніде так не допомагав мені як тут. Сьогодні святкував день народження мій дідусь, він в Ірпені і йому 97. Сюди не хоче і не пустять, життям там його цілком влаштовує. Кожен коваль свого сьогодення і маємо бути вдячні за мирне небо над головою і неймовірну кількість всього того чого ми не помічаємо.
