Хто такі ми — сказано вже на перших сторінках П’ятикнижжя. Найважливіше — напочатку: ми вигнанці.
Кімната, куток, на канапі книжки,
Кіт — дух дому — посів підвіконня.
Спи сто літ. Хто тривкіший, ніж кіт?
Сон — три чверті життя, чверть — просоння.
Ти кота увісні навесні здожени.
Ми — вигнанці Вітчизни, втікачі з чужини.
Марень збірки річні, цупкі палітурки для мрій,
Що притрушені пилом провалених планів.
Ти подій не плануй, а підпалюй:
Не будує стратегії кіт, і ти не плануй, але мрій.
У Едемі є дерево і тому ми довічно вночі.
Ми — вигнанці Вітчизни, з чужини втікачі.
Ліс підсилює страх, але місту пасує самотність.
Дозрівають зірки, коли вічність поглиблює ніч.
Бог приходить у снах тим, хто просить і постить.
Смерть — не довша, ніж сон. Ніч нагадує віч-
ність. Та кіт тих розбудить уранці,
Хто завжди втікачі, а з Вітчизни вигнанці.
З чужини в чужину кожен раз запланована втеча.
Зачепитись за мрію, або заховатись у сон,
Де довічно приречений вічність і ніч заперечив,
Кліпнув, копнув кота, але став і стомився і сто
Літ проспав і прокинувся знову вночі.
Ми від себе вигнанці, а від вас втікачі.
